«Ідея федералізації України — це не чиясь примха, змова або вигадка. Україна більше, ніж будь–яка інша країна, включаючи і Російську Федерацію, потребує такої територіальної форми демократії. І щоб не бути голослівним і не бути звинуваченим у якомусь замаху на підвалини української держави, хочу процитувати людину, чиє ім’я і твори часто використовуються найбільш затятими прихильниками незалежності, самостійності, соборності України. Я маю на увазі Михайла Грушевського. Ось що він писав у 1907 році: «Чи буде українська республіка формально називатися федеративною чи ні, фактично вона все одно повинна організуватися як федерація своїх республік–громад. Будь–яке нав’язування громадам механічної унітарності і примусових зв’язків буде великою помилкою, яка викличе тільки відсіч, реакцію, відцентровість або ж дасть підстави для нових усобиць».
«Країна та її населення неоднорідні. Час визнати, що в Україні живе два різних українських народи. Між нами багато протиріч, їх пора згладжувати. Перший крок у цьому напрямі було зроблено на Сєвєродонецькому з’їзді в 2004 році, цей з’їзд відкинув поділ українців за кольорами і сортам, — проголошував голова Луганської облради Валерій Голенко на одній із псевдонаукових конференцій. — Уряд України прирівнює слово «федералізм» до слова «сепаратизм». Ми ж його розуміємо як децентралізацію влади. Україні необхідна грамотна демократична децентралізація. Це не самоціль, а необхідність для розвитку країни».
Проте з наближенням президентських виборів регіонали почали згадувати про федералізацію рідше. Як і раніше, це питання було не дуже популярним за межами Донбасу. Крім того, поступово змінювалася політична ситуація в країні.
Ще з початку 90‑х федералізація держави розглядалася «донбаськими кланами» як втішний приз. Мовляв, якщо всю Україну контролювати не виходить, то слід виторгувати бодай «свої» регіони на півдні та сході, домогтися для них статусу автономій і встановити там повну гегемонію. Але у 2009 році перспектива отримати всю Україну знову набула реальних обрисів. Постійні чвари у «помаранчевому» таборі та слабкість Віктора Ющенка зробили шанси «донецьких» на реванш дуже вагомими. Тому на президентські вибори Янукович ішов уже без федералістських гасел, які могли відштовхнути від нього електорат. У його передвиборчій програмі, яка називалася «Україна — для людей!», слова «федерація» або «федералізація» не зустрічалися жодного разу.
Один із головних спікерів ПР на тему федералізації Борис Колесніков на момент початку виборів також фактично відмовився від своїх поглядів. 29 листопада 2009 року в ефірі телеканалу ТВі він висловив думку про те, що Україна ще «не дозріла» до федеративної моделі.
«Федерація неможлива Дуже багато потрібно зробити змін у законодавстві. Бюджетну федерацію вже можна спробувати», — заявив він.
Коли ж Янукович, нарешті, виграв президентські вибори у 2010 році, його риторика змінилася на 180 градусів, і з прибічника федералізації він перетворився на її противника.
«Україна — унітарна держава. Крапка. Унітарна та демократична», — заявив він улітку 2010 року в інтерв’ю газеті «2000».
