Чи передчувала влада вже тоді, що незабаром дружинники можуть знадобитися їй у ролі «тітушок»? Чи створювалися ці формування з охорони громадського порядку з прицілом під конкретні події (можливу революцію), або просто так, про всяк випадок — не зрозуміло. Жодних доказів щодо цього у нас немає, тому не будемо займатися конспірологією. Проте, факт залишається фактом — дружинники не обмежилися охороною порядку на вулицях. Незабаром у них з’явився перший привід узяти участь у політичній акції. Після інциденту у Врадіївці (там кілька співробітників МВС зґвалтували та намагались убити місцеву жительку, після чого в селищі почалися акції громадянської непокори) по всій Україні прокотилися мітинги проти міліцейського свавілля. На противагу їм Мельников та його люди вирішили організувати у Донецьку акцію на підтримку міліції.
«У зв’язку з останніми подіями у Києві, коли співробітники міліції постійно опиняються в реальній небезпеці, на них нападають, ми вирішили під Донецькою облрадою виступити на захист правоохоронців», — заявив Мельников. Анонсована акція відбулася 18 липня. На мітингу використовувалися політичні гасла — дружинники стояли з плакатами «Геть провокаторів від Свободи та УДАРу» і критикували опозицію.
Під час революційних подій донецькі дружинники ніяк себе не проявили. Зате після перемоги Майдану нагадали про себе знову — Мельников вивів своїх людей патрулювати вулиці Донецька разом із міліцією. 24 лютого у коментарі газеті «Вести» Ігор Мельников заявив, що його люди чергують на семи блокпостах під Донецьком, щоб не допустити у місто «озброєних бойовиків».
Замітка під назвою «На охорону Донецька вийшли добровольці» з’явилася на сайті «Вестей» 25 лютого. Жодних «бойовиків» навколо міста тоді не було й близько, однак чутки про підготовку візиту до Донецька активістів «Правого сектору» з подачі місцевої влади блукали в місті ще з січня. «Добровольцями» людей Мельникова можна було назвати з великою натяжкою — народні дружини створювалися за підтримки адмінресурсу, мали чітку політичну позицію і за фактом були формуванням, орієнтованим на Партію регіонів.
На відміну від «Народного ополчення Донбасу» Павла Губарєва, «дружинники» запевняли, що допомагають міліції, яка, у свою чергу, офіційно заявила, що підпорядковується новому голові МВС Арсену Авакову. Таким чином, люди Мельникова, серед яких був і Олександр Захарченко, на момент початку антиукраїнського путчу формально перебували на українському боці. За словами Максима Ровінського, насправді дружинники підпорядковувалися не стільки міліції, скільки міській владі і жодною самодіяльністю не займалися. Після появи Павла Губарєва Мельников та Захарченко одразу ж спробували взяти його «народне ополчення» під свій контроль.
«Коли зібрався мітинг 1 березня, я стояв осторонь біля театру і навіть не підходив до сцени. Я розумів, що там буде п…ць, адже за день до цього зустрічався з Олександром Захарченком у кафе «Сан Сіті». Захарченко попередив мене, що Губарєв збирається влаштувати заворушення. Він розповів, що у Губарєва багато грошей, що він платить людям, що у нього є 300 осіб, які допомагатимуть йому пройти на сцену та заводити натовп. Захарченко сказав: дайте мені будь–яке інше ім’я, крім Губарєва, і ми будемо з натовпу вигукувати його, щоб провести свою людину», — розповів Максим Ровінський.
У березні 2014‑го Губарєв та Захарченко перебували по різні боки барикад. На той момент у Донецьку склалася досить божевільна ситуація, коли «дружинники» захищали владу від «народного ополчення», але при цьому і ті, й інші стояли на антиукраїнських позиціях. Різниця була лише у ступені радикалізму. Якщо регіонали говорили про бюджетний федералізм та розширення регіональної самостійності в рамках України, то «губарєвці» закликали до відокремлення Донбасу і підбурювали донеччан до заворушень та погромів адміністративних будівель.
