За словами одного відомого донецького бізнесмена, який попросив не називати свого імені, команда Януковича, яка втекла з України, розраховувала розіграти стару як світ бандитську комбінацію — спершу створити конфлікт, а потім запропонувати свої послуги з його залагодження і таким чином повернутися до країни. Коли стало ясно, що еліти південно–східних областей підтримувати Януковича не збираються, залишався лише один перевірений засіб — донбаський сепаратизм. Організувати заворушення у цьому окремо взятому регіоні було набагато легше, ніж підбити на заколот інші області сходу і півдня. Можливо, Губарєв був обраний на роль організатора заколоту просто тому, що в потрібний момент виявився найбільш зручною кандидатурою та погодився взяти у цьому участь.
Чи була донецька влада співучасницею цього плану? Чи допомагала вона Губарєву, або просто пасивно спостерігала за його діями, розуміючи, в чиїх інтересах він працює? Сказати важко. Довести змову посадовців із Губарєвим складно, адже ніхто з учасників тих подій не скаже правду. За офіційною версією, якої дотримуються сьогодні як сам «народний губернатор», так і тодішня донецька влада, — Губарєв діяв виключно за власного ініціативою. Але як тоді пояснити поведінку чиновників, які не тільки не заважали, а й навпаки — допомагали йому?
28 лютого 2014 року Павло Губарєв, як і обіцяв раніше, прийшов на сесію Донецької міської ради. Мер і депутати не планували давати йому слова, однак народний депутат Микола Левченко, який також приїхав на сесію з Києва, наполіг, щоб Губарєву дозволили виступити.
«Я Павла давно знаю, він хлопець, якого справді хвилює доля країни, він нам допомагав у виборчих кампаніях», — переконував Левченко.
Таким чином, він фактично домігся, щоб виступ його старого знайомого все ж відбувся. Усе виглядало так, ніби Левченко був зацікавлений у виступі Губарєва та допоміг йому отримати трибуну. Чому Левченко це зробив, чи був він із Губарєвим заодно, або просто грав у демократію? Щодо цього є різні версії.
Розмови про зв’язки Миколи Левченка з Росією ходили у Донецьку давно. Цей політик ніколи не приховував своїх проросійських поглядів і не раз робив відверто українофобські заяви. За словами джерела у донецькій СБУ, спецслужбами ще у 2007 році була задокументована зустріч Миколи Левченка з генералом ФСБ у донецькому аеропорту. Зустріч ця проходила у ВІП-терміналі, і з розмови при цьому було зрозуміло, що Левченко є агентом ФСБ і працює на Росію. Тоді записи переговорів нібито були доставлені начальству, яке наказало знищити ці матеріали, бо формально хоч і підпорядковувалося «помаранчевому» главі СБУ у Києві, але за фактом було пов’язане з регіоналами.
За словами джерела, одним із перших завдань для Левченка була організація інформаційної кампанії на підтримку дій Росії у Грузії в 2008 році. У вересні 2008 року Левченко справді їздив до захопленої росіянами Південної Осетії, а після повернення організував у Донецьку пропагандистську фотовиставку, присвячену «звірствам грузинської вояччини». З огляду на цю інформацію, підтримка нардепом Губарєва явно не була випадковою.
Донецький бізнесмен Владислав Дрегер вважає, що Левченко та Губарєв не були у змові, але Левченко вирішив використати свого старого знайомого, вважаючи, що зможе в майбутньому контролювати його.
«Губарєв не був людиною Левченка. І те, що він був колись в орбіті Миколи, зовсім не означало, що Коля міг ним керувати. Помилка Левченка була в тому, що він вважав, що Паша — його проект, а Паша при цьому так не вважав. Він працював з іншими людьми, швидше за все в Росії. Ми пам’ятаємо ситуацію, коли 1 березня мітинг почав виходити з-під контролю регіоналів, і коли Коля хотів знову взяти його під контроль, то не зміг цього зробити», — розповів Дрегер.
У своєму виступі Губарєв зажадав, щоб Донецька міськрада визнала нелегітимними парламент, Кабмін та Донецьку обласну адміністрацію, а також припинила перерахування податків до Києва. У разі відмови виконати ці вимоги Губарєв пообіцяв депутатам «делегітимізувати» їх.
