Ох ї дурненький,— мовила Ребека, вщипнувши його за вухо, й зазирнула через плече, чи він не наробив помилок.— «Примчав» не пишеться через «є», зате «повернутися» треба через «є».
Родон виправив ці слова, схиляючись перед глибокою вченістю своєї маленької господині.
«Я думав, що вам було відомо про мої почуття,— диктувала далі Ребека.— Я знав, що місіс Б’ют схвалювала їх і всіляко підтримувала. Але я не нарікаю. Я одружився з убогою дівчиною і не шкодую, що так зробив. Залишайте, люба тітонько, своє майно кому хочете, я ніколи не нарікатиму, що ви не так вчинили.
Повірте, я люблю вас, а не ваші гроші. Я хотів би помиритися з вами, перше ніж покину Англію. Дозвольте мені, дозвольте зустрітися з вами до від’їзду! Через кілька тижнів чи місяців може бути надто пізно. Мене пригнічує думка, що я залишу батьківщину, не почувши від вас ласкавого прощального слова». В такому листі вона не впізнає мого стилю,— мовила Бекі,— я навмисне придумала короткі і прості фрази. І власноручне Родонове послання було відправлене тітоньці на адресу міс Брігс. Міс Кроулі засміялася, коли Брігс з вельми таємничою міною передала їй цю простодушну й щиру сповідь. Тепер, коли місіс Б’ют немає, можна й почитати ,що він пише,— мовила вона.— Прочитай мені його, Брігс.
Коли та скінчила читати, її патронеса зареготала ще дужче.
Як ти не розумієш, стара дурепо,— сказала вона Брігс, явно розчуленій щирими почуттями, викладеними в листі,— як ти не бачиш, що сам Родон не написав тут жодного слова! Він зроду не писав мені нічого, крім прохання дати грошей, і всі його листи були повні помилок, закреслень і неоковирних речень. Це ним крутить та мала гадючка-гувернантка («Всі вони однакові,— в душі подумала міс Кроулі.— Всі хочуть моєї смерті і чигають на мої гроші»). Я не заперечую проти зустрічі з Родоном,— цілком байдужим тоном додала вона, трохи помовчавши.— Однаково, чи потисну я йому руку, чи ні. Якщо не буде ніякої сцени, то чому б нам не зустрітися? Я не бороню. Але людське терпіння має межу, тож затям собі, голубко: я з усією авторитетністю заявляю, що не прийму в себе місіс Родон... цього вже я не можу витримати.
Міс Брігс подумала, що найкраще буде звести стару леді з небожем так: попередити Родона, щоб він чекав на кручі, коли міс Кроулі виїде в кріслі подихати свіжим повітрям.
Там вони й зустрілися. Я не знаю, чи в душі міс Кроулі ворухнулося якесь тепле, ласкаве почуття, коли вона побачила свого колишнього улюбленця, але вона простягла йому два чи три пальці з таким веселим і добродушним виглядом, наче вони щойно вчора зустрічалися. Що ж до Родона, то він почервонів, як рак, і мало не вивихнув Брігс руки, так утішила й збентежила його ця зустріч. Може, ним керувала вигода, а може, й щире почуття; може, його навіть узяла за серце та зміна, яка за кілька тижнів сталася з тіткою.
Стара завжди рятувала мене,— сказав він дружині, розповідаючи про зустріч,— і мені, розумієш, стало незручно й таке інше. Я йшов поряд із тим, як воно зветься... ти знаєш, аж до її дверей, а там вийшов Боулс, щоб допомогти їй. І мені також страшенно хотілося зайти, але...
І ти не зайшов, Родоне! — верескнула його дружина.
Ні, кохана. Хай мене повісять, але я злякався, як дійшло до цього!-Йолопе! Таж треба було зайти і більше ніколи не виходити! — вигукнула Ребека.
Не лайся,— понуро сказав гвардієць.— Може, я і йолоп, Бекі, але тобі не годиться так казати.— І він кинув на дружину погляд, що не віщував нічого доброго; видно, її слова справді зачепили його за живе.
Ну, добре, любий! Завтра ти мусиш знов стояти на чатах і зайти до неї, чуєш, буде вона запрошувати тебе чи ні! — мовила Ребека, намагаючись заспокоїти свого товариша в подружньому ярмі.
Той відповів на це, що зробить так, як йому захочеться, і буде вдячний їй, коли надалі вона висловлюватиметься ввічливіше. Ображений чоловік вийшов з кімнати і цілий ранок просидів у більярдній — понурий, мовчазний і насуплений.
Та ще до вечора йому довелося здатись і, як звичайно визнати, що дружина була передбачливіша й далекоглядніша, бо, на превеликий жаль, її передчуття щодо наслідків його прикрої помилки підтвердилося. Міс Кроулі, безперечно, трохи схвилювалася, коли побачила небожа і він потис їй руку після такого тривалого розриву. Вона довго розмірковувала про цю зустріч.
Родон дуже погладшав і постарів, Брігс,— мовила вона своїй компаньйонці .— Ніс у нього почервонів, і весь він зовні якось повульгарнішав. Одруження з тією жінкою безнадійно його споганило. Місіс Б’ют весь час казала, що вони обоє п’ють, і я вірю, що це правда. Авжеж, від нього страх як тхнуло джином. Я зразу помітила. А ти?-Дарма Брігс заперечувала: мовляв, місіс Б’ют про кожного любить сказати щось погане, і якщо їй дозволено буде висловити свою скромну думку, то сама місіс Б’ют...
Хитра інтриганка? Атож, це правда, вона таки про кожного любить сказати погане, але я певна, що та жінка споює Родона. Весь цей простолюд...
Він був дуже зворушений, що побачив вас,— мовила компаньйонка,— і якщо ви згадаєте, що він вирушає на поле бою, то я певна...
