Скільки він пообіцяв тобі, Брігс? — закричала стара панна, впадаючи в істеричну лють.— Аякже, зараз почнуться плачі. Ненавиджу всілякі сцени! Чого ви всі дратуєте мене? Іди рюмсай у своїй кімнаті, а сюди пришли Феркін... Ні, стривай! Сядь, висякайся, перестань рюмсати й напиши капітанові Кроулі листа.
Бідолашна Брігс слухняно сіла до бювара. На його аркушах скрізь видніли сліди твердої, впевненої, швидкої руки останнього секретаря старої панни — Б’ют Кроулі.
Почни так: «Шановний сер» або ні, просто: «Сер»,так буде краще, і напиши, що міс Кроулі... ні, що лікар міс Кроулі, містер Крімер, доручив тобі повідомити, що я почуваю себе дуже кволою і велике хвилювання може виявитися для мене небезпечним, тому я змушена відмовитися від будь-яких родинних переговорів і побачень. Далі подякуй йому за те, що він приїхав до Брайтона і таке інше й попроси, хай не залишається тут задля мене. Можеш додати, що я бажаю йому bon voyage і що коли йому не важко буде зазирнути до моїх адвокатів на Грейз-інн-сквер, він знайде там для себе звісточку. Авжеж, це на нього подіє. І змусить його покинути Брайтон.
Доброзичлива Брігс записала цю фразу з великим задоволенням.
Застукати мене того ж таки дня, як поїхала місіс Б’ют! — обурювалася стара леді.— Це ж хтозна яке нахабство! Брігс, голубонько, напиши й до місіс Кроулі, скажи що вона теж може не приїздити... Так, хай не їде... не хочу бути рабинею в своєму домі... не хочу, щоб мене морили голодом і напихали отрутою. Вони всі раді мене вбити... всі... всі! — І стара самітна жінка вибухнула істеричним плачем.
Остання дія сумної комедії, яку вона грала на Ярмарку Суєти, швидко наближалася; дешеві ліхтарики згасали один за одним, і темна завіса ось-ось мала опуститися.
Остання фраза листа, яка посилала Родона до адвоката міс Кроулі в Лондоні і яку міс Брігс так радо написала, трохи втишила в серцях драгуна та його дружини гірке розчарування, яке вони відчули були, прочитавши, що тітка не хоче миритися, і подіяла так, як і сподівалася стара леді, тобто змусила Родона квапливо виїхати до Лондона.
Програшем Джоза і асигнаціями Осборна він заплатив рахунок у готелі, господар якого, мабуть, і досі не знає, що він дивом отримав ті гроші. Бо так само, як генерал перед боєм відсилає свій обоз у тил, так і Ребека розважно спакувала всі свої коштовні речі й відіслала поштовою каретою під наглядом служника Осборнів, який мав доручення відвезти до Лондона скрині своїх господарів. Ро-дон та його дружина повернулися тією самою каретою.
Я залюбки побачився б зі старою перед від’їздом,— сказав Родон.— Вона так змарніла і змінилася, що, напевне, довго не протягне. Цікаво, який чек чекає на мене в Уоксі? Фунтів двісті... мабуть, не менше як двісті... ге, Бекі?-Пам’ятаючи про постійні візити помічників мідлсекського судді, Родон і його дружина не повернулися до свого помешкання в Бромптоні, а оселились у готелі.
Вранці другого дня Ребека мала нагоду побачити тих двох джентльменів, коли їхала тією дорогою до дому старої місіс Седлі у Фелемі, де вона сподівалася застати любу Емілію та своїх бретонських приятелів. Усі вони вже подалися в Чатем, а звідти в Гарвіч, щоб разом з полком відплисти до Бельгії. Вдома була тільки ласкава стара леді, що тихо плакала на самоті. Повернувшись до готелю, Ребека застала свого чоловіка, який устиг уже відвідати Грейзен і дізнатися про свою долю. Він приїхав додому вкрай розлючений.
Хай її чорти візьмуть, Бекі! — сказав він.— Вона дала мені тільки двадцять фунтів!-Стара тітка пожартувала з них, але жарт був такий вдалий, що Ребека, дивлячись на засмученого Родона, зареготала.
Розділ XXVI-МІЖ ЛОНДОНОМ І ЧАТЕМОМ-Залишивши Брайтон, наш приятель Джордж, як і лишило вельможі, що подорожував четвериком, бундючно під’їхав до розкішного готелю на Кевендіш-сквер, де на молодого джентльмена та його дружину чекали чудові кімнати і багато накритий стіл, оточений півдесятком чорних мовчазних служників. Джордж приймав Джоза й Доббіна велично, немов принц, а Емілія вперше несміливо й скромно сиділа на місці господині «біля свого власного столу», як висловився Джордж.
Джордж по-королівському перебирав вином і морочив голову служникам, а Джоз із величезною втіхою уминав черепахову юшку. Насипав її Доббін, бо господиня, перед якою поставлено миску з юшкою, була така недосвідчена, що, намірившись насипати її братові, не поклала в тарілку м’яса ні а підчеревини, ні з-під хребта.
Пишний бенкет і зала, де він відбувався, занепокоїли Доббіна, і після обіду, коли Джоз задрімав у великому кріслі, він дорікнув приятелеві за такі розкоші.
Та дарма він обурювався надміром черепашини й шампанського, який міг би собі дозволити хіба архієпископ.
Я звик подорожувати, як джентльмен,— відповів Джордж,— і моя дружина, хай йому чорт, теж подорожуватиме, як леді. Доки в мене є хоч одна монета, Еммі ні в чому не обмежуватиме себе,— відповів цей щедрий чоловік, вельми вдоволений собою і своєю великодушністю. Доббін вдався і вже не пробував переконувати його, що для Емілії щастя полягає не в черепаховій юшці.
