Лондонські агенти Джоза отримали доручення виплачувати сто двадцять фунтів на рік його батькам у Фулемі. Це була основна підтримка для старого подружжя, бо справи, до яких містер Седлі брався після банкрутства, аж ніяк не могли поновити його зруйнованого добробуту. Він пробував торгувати вином, вугіллям, розповсюджував лотерейні квитки і т. д. і т. д. Тільки-но взявшись до чогось нового, він негайно розсилав проспекти друзям, замовляв нову мідну табличку на двері й гордовито заявляв, що поверне своє майно. Але старому, кволому, надломленому чоловікові не таланило. Один за одним його покидали друзі,— їм набридло купувати в нього дороге вугілля й погане вино,— і тільки його дружина ще уявляла, що він залагоджує якісь справи, коли вранці дибає в Сіті. Ввечері він поволі вертався назад і кінець дня, звичайно, просиджував у шинку, невеличкому місцевому клубі, де розводився про державні фінанси. Дивно було слухати, як він говорив про мільйони, ажіо, дисконт і про те, що роблять Ротшильд та брати Берінги. Він оперував такими великими сумами, що відвідувачі клубу (аптекар, грабар, підрядник-будівельник, псаломщик, що забігав туди крадькома, і наш знайомий містер Клеп) переймалися повагою до нього.
Колись я бачив кращі часи,— казав він кожному відвідувачеві.— Мій син тепер займає високу судову посаду в Ремганджі, в Бенгальській окрузі, сер, і отримує чотири тисячі рупій на місяць. Моя дочка могла б стати полковницею, якби захотіла. Я можу хоч завтра видати вексель на свого сина, старшого суддю, на дві тисячі фунтів, і Елікзандер тут таки викладе готівку на конторку, сер. Але Седлі завжди, були горді люди. І ви, і я, любий читачу, одного дня можемо опинитися в такому становищі: хіба мало наших друзів дійшло до цього? Вас може зрадити щастя, покинути снага, ваше місце на кону займуть кращі, молодші актори, життя потовче вас і викине розбитим на берег. Тоді знайомі при зустрічі поквапляться перейти на другий бік вулиці або ще гірше— поблажливо простягнуть два пальці й поспівчувають вам, і ви знатимете, що приятель за вашою спиною почне казати: «Бідолаха, яких дурниць він наробив і яких можливостей не використав!»-А все ж карета і три тисячі річного прибутку — не вершина щастя на землі і не межа божої ласки. Коли дурисвіти так само часто розкошують, як зазнають невдач, коли блазні досягають успіху, а негідникам усміхається доля і vice versa , отже, кожен з них має вдосталь у житті і лиха й добра, як і найобдарованіші та найчесніші серед нас, то, їй-богу, брате мій, дарунки й розваги Ярмарку Суєти не так уже багато й варті і, мабуть... але ми „відійшли від нашої теми.
Якби місіс Седлі була діяльною жінкою, то не сиділа б склавши руки після банкрутства свого чоловіка, а найняла б великий будинок і тримала б пансіон.
Пригнічений долею, Седлі якраз годився б для ролі чоловіка господині пансіону, такого собі домашнього попихача, номінального володаря й господаря, що нарізав би печеню за столом, виконував обов’язки управителя і слухняного чоловіка дружини, яка сиділа б на своєму сумнівному троні. Я знав недурних і освічених людей, які замолоду подавали добрі надії, мали енергію, влаштовували бенкети для сквайрів і тримали мисливських собак, а тепер покірно нарізають баранину для старих сварливих відьом і вдають, що займають почесне місце за їхнім похмурим столом. Але місіс Седлі, як ми сказали, не мала достатньої волі, щоб клопотатися задля «небагатьох обраних пансіонерок, що хотіли б оселитися в приємній музичній родині», як кажуть оголошення в «Таймсі». Вона залишилась лежати на березі, куди її викинула доля, тож немає сумніву, що якихось успіхів цій старій парі годі було чекати.
