Завтра вранці я поїду звідси!-Будь ласка, Джейн, я диктуватиму, а ви пишіть,— сказав сер Пітт, підводячись і прибираючи таку позу, як на «Портреті джентльмена» з останньої виставки.— Починайте: «Королевине Кроулі, чотирнадцятого вересня тисяча дев’ятсот двадцять другого року. Любий брате...»-Почувши ці переконливі й жахливі слова, леді Макбет, що чекала від свого зятя якихось ознак слабкодухості або нерішучості, злякано покинула бібліотеку. Леді Джейн глянула на чоловіка, немов хотіла піти слідом за матір’ю і заспокоїти її, але той заборонив дружині рушати з місця.
Вона не поїде,— поясние він.— Вона здала свій будинок у Брайтоні і витратила свій прибуток за півроку.
А в заїзді графині жити не личить. Я довго чекав нагоди зробити цей... цей рішучий крок, люба моя, бо ж ти сама-розумієш, що в домі мусить бути тільки один голова. А тепер, з твого дозволу, пишімо далі: «Любий брате! Ми-вже давно з острахом очікували сумної події, про яку я вважаю себе зобов’язаним сповістити всіх членів родини...»-Одне слово, Пітт, осягнувши владу в своєму царстві і завдяки щасливому випадкові, чи, як він думав, завдяки своїм заслугам, діставши майже все майно, на яке розраховували й інші родичі, вирішив ставитися до них ласкаво й великодушно і знов відродити славу Королевиного Кроулі. Йому приємно було вважати себе головою родини. Пітт сподівався використати великий вплив, який він скоро мав здобути в графстві завдяки своїм видатним здібностям і становищу, щоб знайти братові гарне місце й добре прилаштувати своїх кузенів. А може, його трохи мучило сумління, коли він думав про те, що володіє тепер сам усім тим багатством, на яке кожне з них покладало надії. За три-чотири дні володарювання Пітт змінив тон і остаточно обміркував свої плани: він вирішив бути справедливим і чесним володарем, скинути леді Саутдаун і по можливості утримувати приязні стосунки з усіма своїми родичами.
Отже, він диктував листа своєму братові Родонові — про чистого, добре обдуманого листа, в якому не бракувало ні глибоких зауважень, ні пишних висловів, що вразили простодушну маленьку секретарку.
«Яким він буде оратором,— думала вона,— коли ввійде в палату громад (про це і про тиранію леді Саутдаун він часом натякав дружині в ліжку) ! Який розумний і добрий, який геніальний мій чоловік! А мені здавалося, що він трохи холодний.
Ні, він добрий і геніальний!»-Насправді ж Пітт Кроулі знав кожне слово того листа напам’ять, вивчивши його глибоко й досконало, мов дипломатичну таємницю, задовго до того, як з’явилась нагода продиктувати його враженій дружині.
І ось цей лист з широким чорним обрамленням і печаткою сер Пітт Кроулі відправив своєму братові полковникові в Лондон. Родон Кроулі, отримавши його, не вельми втішився. «Нема сенсу їхати в той закуток,— думав він.— Я не висиджу й півгодини наодинці з Піттом після обіду, а дорога туди й назад коштуватиме нам двадцять фунтів».
Родон, як у кожній важливій справі, пішов з листом до Бекі — поніс його нагору разом із шоколадом, який він щоранку готував для неї й подавав до спальні.
Він поставив тацю з сніданком і листом на туалетний столик, перед яким Бекі розчісувала свої золотисті коси. Вона взяла в руки послання з жалобними берегами, прочитала його, схопилась і, вимахуючи ним над головою, крикнула:-Ура!-Ура? — перепитав Родон, вражено дивлячись на маленьку постать, що стрибала по спальні в розстебненому фланелевому халаті, з розпущеними рудими кучерями.— Він же нам нічого не залишив, Бекі. Я отримав свою пайку, коли став повнолітнім.
Ти ніколи не станеш повнолітнім, дурненький мій,— відповіла Бекі.— Мерщій біжи до мадам Брюнуа, мені потрібна жалоба. Дістань крепу собі на капелюх і купи чорний жилет, бо в тебе, здається, Чорного немає. І скажи, нехай усе пришлють завтра, щоб ми в четвер могли виїхати.
Невже ти думаєш їхати? — спитав Родон.
Звичайно, думаю! І думаю, що леді Джейн на той рік відрекомендує мене королю.
Думаю, що твій брат влаштує тобі місце в парламенті, дурненький. Думаю, що ти й він голосуватимете за лорда Стайна, нездогадо мій, і ти станеш міністром в ірландських справах» або губернатором Вест-Індії, або скарбником, або консулом, або ще якоюсь важливою особою!-Поштові коні коштуватимуть нам купу грошей,— буркнув Родон.
Ми можемо поїхати в Саутдауновій кареті, вона, певне, буде представляти його на похороні, адже він родич. Хоч ні, нам краще їхати в поштовій кареті. Так буде скромніше...
Ми, звичайно, візьмемо Роді? — запитав полковник.
Ні в якому разі! Навіщо оплачувати зайве місце? Він надто великий, щоб втиснути його між нас. Хай залишається вдома й сидить у своїй кімнаті. Брігс може пошити йому чорний костюмчик. Ну, йди і зроби все, що я просила. І скажи своєму служникові Спарксу, що помер сер Пітт і тобі дещо перепаде, коли все влаштується. Він поділиться новиною з Реглсом, і сердешний трохи заспокоїться, а то він надто вже вимагає грошей.— І Бекі почала пити шоколад.
