П’ятдесят років тому, коли автор цих рядків був ще допитливим хлопчаком і мусив після обіду залишати їдальню разом з жінками, розмови їхні, як я пригадую, точилися переважно навколо їхніх хвороб, і тепер, спитавши про це двох-трьох знайомих дам, я дійшов висновку, що нічого не змінилося. Нехай мої чарівну читачки самі переконаються в цьому сьогодні ж таки ввечері, коли після десерту залишать їдальню і перейдуть обмінюватися таємницями до вітальні. Одне слово, за півгодини Бекі й леді Джейн стали близькими приятельками, а ввечері її милість знайшла нагоду сказати своєму чоловікові, що вважає невістку ласкавою, щирою, відвертою і чутливою жінкою.
Легко здобувши таким чином прихильність дочки, наша невтомна жіночка взялася до величної леді Саутдаун. Тільки-но опинившись на самоті з її милістю, вона почала розпитувати її про дітей і сказала, що її власного сина врятували — просто таки врятували! — великі дози каломелі, коли вже всі паризькі лікарі махнули на дитину рукою. Згадала вона також про те, що їй часто доводилося чути про леді Саутдаун від чудової людини, велебного Лоренса Грілса, священика мейфейрської церкви, куди вона ходить, і про те, як важкі обставини й нещастя змінили її погляди на життя і як палко вона сподівається, Що прожиті роки, згаяні на світські розваги й помилки, не завадять їй замислитися про майбутнє.
Вона розповіла, як допомогли їй колись релігійні настанови містера Кроулі торкнулася «Пралі з парафії Фінчлі», яку прочитала з великою користю для себе, розпитала про леді Емілі, талановиту авторку тієї брошури, тепер леді Емілі Горнблоуер, що живе в Кейптауні, де її чоловік має великі надії стати єпископом Кафрарії.
Але остаточно вона прихилила до себе леді Саутдаун тоді, коли після похорону, почуваючись дуже пригніченою і хворою, звернулась до її милості по медичну пораду, і стара графиня не тільки сказала їй, що робити, а й сама, в нічному халаті, дужче, ніж будь-коли, схожа на леді Макбет, прийшла до кімнати Бекі з пакою своїх улюблених брошур і власноручно приготованими ліками, які запропонувала місіс Родон негайно випити.
Бекі спершу взялася до брошур і, гортаючи їх з величезною цікавістю, завела з леді Саутдаун розмову про них і про спасіння своєї душі, сподіваючись, що цим урятується від тілесних ліків. Та коли релігійні теми вичерпалися, леді Макбет не вийшла з кімнати, поки чашка з ліками теж не спорожнилася, і сердешна місіс Родон, удаючи, що вона щиро вдячна, мусила випити ліки під пильним наглядом невблаганної старої графині. Аж тоді та поблагословила свою жертву на сон.
Благословення не дуже допомогло місіс Родон: вона почувала себе досить кепсько, коли чоловік зайшов і почув, що сталося. Він, як звичайно, голосно зареготав, коли Бекі з гумором, що не зраджував її навіть тоді, як ішлося про неї саму, розповіла, як вона стала жертвою леді Саутдаун. Лорд Стайн і син леді Саутдаун у Лондоні теж нареготалися з цієї історії, коли Родон та його дружина повернулися в Мейфейр. Бекі зобразила їм усю сцену в дійових особах. Одягши нічий халат і чепчик, вона поважно виголосила їм довгу проповідь про цілющість ліків, які вдавано хворій довелось випити, й так майстерно наслідувала свою добродійницю, що можна було подумати, ніби це гугнявить сама графиня.
Покажіть нам леді Саутдаун з її варивом! — вигукували гості в маленькій вітальні Бекі у Мейфейрі. Так уперше в своєму житті стара графиня Саутдаун дала людям привід весело посміятися.
Сер Пітт пам’ятав, яку увагу й шанобу виявляла йому колись Ребека, і був досить ласкавий до неї. Одруження, хоч і нерозважне, дуже пішло Родонові на користь — це видно було з того, як змінилися звички й поведінка полковника,— і хіба не завдяки цьому одруженню так пощастило самому Піттові? Хитрий дипломат підсміювався про себе, визнаючи, що завдячує свою спадщину Родонові , і розуміючи, що вже кому, а йому нема чого обурюватись цим шлюбом. Поведінка Ребеки, її розмови й ставлення до нього подобалися йому.
Невістка подвоїла свою шанобливість, яка й раніше чарувала сера Пітта, й так вихваляла його ораторські здібності, що він аж сам дивувався, бо хоч сер Пітт завжди високо цінував свої таланти, в устах Ребеки вони здавалися йому просто геніальними. Своїй невістці Ребека переконливо довела, що одружилися вони через Б’ют Кроулі, яка потім так їх обмовляла. Зажерлива місіс Б’ют сподівалася загарбати все майно міс Кроулі й позбавити Родона тітчиної ласки, тому й вигадувала та поширювала різні плітки про Ребеку.
