Розділ XLV МІЖ ГЕМПШІРОМ І ЛОНДОНОМ-Сер Пітт не тільки полагодив у Королевиному Кроулі огорожі та зруйновані вартівні. Він мудро взявся також відновлювати трохи підупаду репутацію свого дому й затикати проломи й тріщини, які залишив на родовому імені його негідний, марнотратний попередник. Невдовзі після батькової смерті сера Пітта вибрали представником Коро-левиного Кроулі в парламент, і тепер, як громадський суддя, член парламенту, великий землевласник і представник старовинного роду, він вважав своїм обов’язком бувати в гемпшірському товаристві, щедро підписувався на всі добродійницькі міроприємства, часто ходив у гості до сусідів — одне слово, робив усе, щоб посісти в графстві, а тоді і в королівстві становище, яке, на його думку, личило такій винятково талановитій людині, як він. Леді Джейн звелено заприязнитися з Фадлстонами, Уопшотами та іншими шляхетними баронетами, їхніми сусідами. Тепер на алеї Королевиного Кроулі не диво було побачити їхні карети. / Баронети часто обідали в замку (де страви були такі смачні, що леді Джейн навряд чи докладала до них рук), і Пітт з дружиною, в свою чергу, теж їздили в гості, незважаючи на погоду та відстань. Бо хоч Пітт як людина холодна, з слабим здоров’ям і поганим апетитом не любив п’яних веселощів, вія вважав, що в його становищі необхідно бути ростивним і товариським, тому щоразу, коли в нього розламувалася голова від довгих післяобідніх посиденьок за чаркою, почував себе жертвою обов’язку. Він розмовляв про врожай, про політику с найбільшими аристократами графства. Вій (колись такий схильний до прикрого вільнодумства в цих питаннях) тепер палко виступав проти браконьєрства і підтримував закови про збереження дичини. Сам він не полював, бо не любив спорту, а був швидше кабінетною людиною з мирними уподобаннями, але вважав, що в графстві треба поліпшити породу коней і подбати про те, щоб лисиці мали де розплоджуватись. І якщо його приятель сер Гадлстон Фадлстон захоче поганяти лисиць на його полі й зібратися з друзями, як за давніх часів, у Королевиному Кроуді, він, а свого боку, буде радий бачити його в себе разом з іншими мислями. На превеликий жах леді Саутдаун, він з кожним днем робився правовірніший у своїх поглядах: перестав виголошувати публічні проповіді й бувати на релігійних сходинах, щонеділі вчащав до церкви, відвідав єпископа та всіх вінчестерських священиків і не відмовився, коли велебний архідиякон Трампер запросив його на партію у віст.
Які муки мала перша леді Саутдаун і якою пропащою людиною мала во«а вважати свого зятя, що дозволив собі таку безбожну розвагу! А коли одного разу родина повернулася додому після ораторії у Вінчестерському соборі, баронет сказав своїм молодим сестрам, що з наступного року, мабуть, почне вивозити їх на бенкети, чим викликав у них безмежну вдячність. Леді Джейн, як завжди, зобразила на обличчі покору, але, й сама була рада повеселитися. Шановна графиня послала авторці «Пралі з парафії Фінчлі» в Кейптаун найстрахітливіший опис суєтної поведінки своєї меншої дочки і, оскільки в брайтонському будинку графині саме ніхто не мешкав, переїхала туди. Діти не вельми оплакували її від’їзд. Гадаємо, що й Ребека під час других відвідин Королевиного Кроуді не дуже засмутилася, не заставши там тієї леді з її ліками, хоч і написала їй на різдво вітального листа, в якому шанобливо нагадала про себе, ще раз подякувала за приємність, яку вона отримала від розмов з її милістю під час першого свого приїзду, за ласку й доброту, з якою леді Саутдаун поставилась до неї, хворої, і запевнила, що в Королевиному Кроулі все викликає в її пам’яті образ дорогої відсутньої приятельки.
До змін у поведінці й діяльності сера Пітта великою мірою спричинились поради пролазливої маленької жінки з Керзон-стріт.
Ви залишитесь тільки баронетом... вдовольнитеся становищем землевласника? — казала вона йому, коли він гостював у неї в Лондоні.— Ні, шановний Пітте, я вас краще знаю. Знаю ваш хист і ваше шанолюбство. Ви гадаєте, що можете приховати від мене і те і те, але дарма — від мене ви нічого не приховаєте. Я показувала лордові Стайну вашу брошуру про солод. Він, виявляється, її знає і каже, що, на думку всього кабінету, це найсолідніша праця з усіх, написаних досі з цього питання. Міністерство стежить за вами, а я знаю, чого ви хочете. Хочете показати себе в парламенті,— всі кажуть, що він один з найкращих ораторів Англії (ваші промови в Оксфорді ще й досі Пам’ятають). Вам треба стати представником графства, тоді своїм голосом і голосами Королевиного Кроулі ви зможете досягти чого завгодно. Вам треба стати бароном Кроулі з Королевиного Кроулі — і ви будете ним, навіть дуже скоро, Я все бачу, я читаю у вашому серці, сер Пітт.
Якби мій чоловік мав не тільки ваше прізвище, а й ваш розум, я, може, була б йому й гідною нарою, але ,., але... тепер я ваша родичка,— додала вона сміючись.— Убога, непомітна родичка, проте й з мене « якась користь, і хто зна, чи миша часом не стане в пригоді левові.
Пітта Кроулі вразили й захопили її слова.
