«Як ця жінка розуміє мене! — думав він.— Я не міг присилувати леді Джейн прочитати й трьох сторінок моєї брошури про солод. Вона уявлення не має про те, що я талановитий і що я плекаю шанолюбні мрії. Отже, вони згадали мої виступи в Оксфорді, ти бач! Негідники! Тепер? коли я представляю своє містечко і, може, представлятиму графство, вони почали згадувати про мене! А торік на прийомі при дворі той самий лорд Стайн не побажав мене помітити. Нарешті вони починають розуміти, що Пітт Кроулі щось важить. А я ж той самий, кого вони нехтували. Я просто не мав нагоди показати себе, але тепер вони переконаються, що я вмію не лише писати, а й говорити і діяти. Ахілл не виявляв себе, доки йому не дали меча. Я вже маю в руках меча, і світ ще почує про Пітта Кроулі.
Ось чому цей пронозливий дипломат став такий гостинний, такий уважний до ораторій і лікарень, такий ласкавий з духовними особами і приязний з фермерами в базарні дні, чому так щедро частував гостей, сам ходив у гості й так цікавився справами графства. І ось чому це різдво в Королевиному Кроулі було веселіше, ніж будь-яке за багато років.
Першого дня свят у замку зібралася вся родина. На обід прийшли й Кроулі з пасторського дому. З місіс Б’ют Ре-бека була така відверта й ласкава, наче ніколи не ворогувала з нею,— тепло розпитувала її про дочок, дивувалася, що ті досягли за цей час таких великих успіхів у музиці, навіть попросила, щоб вони ще раз виконали один дует з грубезної збірки романсів, яку бідолашному Джімові, хоч він і бурчав, довелося нести під пахвою з дому. Місіс Б’ют змушена була дотримуватися пристойності у стосунках з малою пройдисвіткою, зате, лишившись на самоті з дочками, вона дала волю своєму язикові, дивуючись з безглуздої пошани сера Пітта до невістки. Але Джім, який сидів за столом поряд з Бекі, заявив, що вона «славна жіночка», і вся пасторова родина визнала, що малий Родон— гарний хлопець. У ньому вони шанували можливого баронета,— адже між ним і титулом стояв тільки блідий, хворобливий Пітт Бінкі.
Діти дуже заприязнилися; Пітт Бінкі був надто малий, щоб бавитися з таким великим хлопцем, як Родон, а Матильда була тільки дівчинкою і, звичайно, не пасувала в друзі юному джентльменові, якому невдовзі минав восьмий рік і який скоро мав носити куртку й панталони. Родон відразу став їхнім ватажком, і, коли він погоджувавсь гратися з ними, дівчинка й хлопчик беззастережно слухалися його. В селі йому було дуже гарно й весело. Йому страшенно подобався город, трохи менше квітники, а бід курника, голубника й стайні, коли йому дозволяли туди ходити, він був просто в захваті. Він ухилявся від пестощів панночок Кроулі, проте леді Джейн дозволяв цілувати себе і взагалі любив сидіти біля неї, коли після обіду жінки переходили до вітальні, залишаючи чоловіків пити вино.
Він волів бути з нею, а не з своєю матір’ю. Ребека, побачивши, що тут заведено виявляти ніжність, одного вечора покликала Родона до себе й поцілувала його при всіх.
Хлопчик глянув їй в обличчя, весь затремтів і дуже почервонів, як завжди, коли хвилювався.
Вдома ви мене ніколи не цілуєте, мамо,— сказав він, після чого запала ніякова мовчанка, а в очах Ребеки блиснув недобрий вогник.
Родон-старший любив невістку за те, що вона так ласкаво ставилася до його сина.
Стосунки ж леді Джейн з Ребекою були не зовсім такі, як першого разу, коли дружина полковника намагалася будь-що всім сподобатися. Хлопчикові слова викликали між ними невеликий холодок. Та й сер Пітт, мабуть, був надто уважний до невістки.
Родон, як і належало такому великому, майже восьмирічному хлопцеві, дужче любив чоловіче товариство, ніж жіноче, й ніколи не відмовлявся йти з батьком до стайні, куди полковник ходив курити свої сигари. Пасторів Джім також часом приєднувався до свого кузена в цій та й в інших розвагах. Він і лісник баронета дуже приятелювали: їх зблизила любов до собак. Якось містер Джеймс, полковник і лісник Горн вирушили стріляти фазанів і взяли з собою малого Родона. Іншого, ще чудовішого ранку ці четверо джентльменів улаштували лови пацюків у коморі.
Родон ще ніколи не бачив цієї шляхетної розваги. Вони позатикали виходи кількох дренажних труб, пустили туди з другого кінця тхорів, а самі, озброєні палицями, мовчки стали неподалік. Невеличкий насторожений тер’єр (Форсепс — уславлений пес містера Джеймса), майже не дихаючи від збудження, завмер на трьох лапах і прислухався до ледь чутного писку пацюків унизу. Нарешті переслідувані пацюки з розпачу зважились вибігти надвір. Тер’єр упорався з одним, лісник — з другим; Родон з поспіху й хвилювання не влучив, зате мало не вбив тхора.
Але найкращий був той день, коли на галявині неподалік від Королевиного Кроулі зібралися мисливці Гадлстона Фадлстона.
