На першій сесії цей мудрий лицемір таїв свої плани й не розтуляв рота, крім одного разу, коди подавав петицію від Грязьбері. Але він ретельно з’являвся на своєму місці й уважно придивлявся до парламентських порядків і справ. Удома він вивчав «Сині книжки», викликаючи цим тривогу й подив у леді Джейн, яка гадала, що він мордує себе нічною роботою і таким надзвичайним запалом. Він познайомився з міністрами й лідерами своєї партії, поклавши собі найближчими роками стати одним із них.
Лагідність і доброта леді Джейн збуджувала в Ребеки таке презирство, що їй нелегко було приховувати його. Простота й наївність, властиві леді Джейн, завжди дратували нашу приятельку Бекі, й часом вона просто не могла втриматись від зневажливого тону в розмові з нею. З другого боку, леді Джейн теж пригнічувала присутність Ребеки. Чоловік весь час розмовляв тільки з невісткою. Здавалося, що вони обмінюються якимись лише їм зрозумілими знаками, і Пітт говорив з нею про такі речі, які йому й на думку не спало б обмірковувати з леді Джейн. Дружина їх не розуміла, це правда, та однаково для неї було мукою сидіти мовчки, а ще більшою мукою було слухати, як та зухвала місіс Родон теревенить на будь-яку тему, як вона знаходить слово для кожного чоловіка і як вдало жартує, дивитися, що всі чоловіки юрмляться коло неї, й усвідомлювати, що сама вона нікого не цікавить і їй нічого сказати.
У селі леді Джейн любила розповідати казки дітям, які тулилися біля її колін (а разом з ними й малий Родон, що дуже прихилився до тітки) ; та коли до кімнати заходила Бекі і в її лихих зелених очах спалахував глум, сердешна леді Джейн замовкала від того зневажливого погляду. її простенькі вигадки злякано розбігалися, немов казкові феї від могутнього злого духа. Вона не могла зібрати докупи думок, хоч Бекі ледь глузливим тоном просила її розповідати далі ту чарівну казку. З свого боку, лагідні думки й прості радощі були Ребеці гідні, суперечили її натурі, вона ненавиділа людей, яким вони подобалися, не зносила дітей і тих, хто любив їх.
Не люблю нічого дитинячого,— сказала вона якось лордові Стайну, передражнюючи леді Джейн та її манери.
Як дехто не любить свяченої води,— відповів його милість, глузливо вклонившись, і хрипко зареготав.
Отож ці родички не часто бачили одна одну, хіба що дружині меншого брата щось було потрібне від леді Джейн,— тоді вона приходила до неї. Вони запопадливо називали одна одну «голубонькою» і «серденьком», але загалом уникали зустрічі. Зате вже сер Пітт, хоч який був завантажений, щодня знаходив час навідатись до невістки.
Того дня, коли він уперше був присутній на обіді в честь голови палати громад, сер Пітт скористався нагодою показатися невістці в парадному вбранні: в старому костюмі дипломата, який він носив, коли був аташе при пумпернікельському посольстві.
Бекі наговорила йому компліментів, з приводу того вбрання і була майже так само захоплена, як дружина й діти, коли він зайшов до них перед від’їздом. Вона сказала, що тільки чистокровний аристократ може дозволити собі одягти такий костюм. Лише чоловікам в давнього роду личать culotte courte . Пітт задоволено глянув на свої ноги, які, щиро кажучи, були не кругліші й не товщі за шпагу, що теліпалася в нього при боці, й вирішив у душі, що він просто чарівний.
Тільки-но він пішов, Ребека намалювала на нього карикатуру й показала її при нагоді лордові Стайну. Його милість, захоплений надзвичайною подібністю, забрав малюнок з собою. Він зробив честь серові Пітту Кроулі, зустрівшись з ним у домі місіс Бекі, і був дуже люб’язний з новим баронетом і членом парламенту.
Пітт був вражений тим, що Ребека здобула в цього значного пера таку пошану, що вміла так легко й так дотепно розмовляти й викликала захват в усіх чоловіків, які її слухали. Лорд Стайн висловив упевненість, що баронет тільки починає кар’єру громадського діяча, заявив, що дуже хоче послухати його виступ.
Оскільки вони були сусідами (бо ж Грейт-Гонт-стріт виходить на Гонт-сквер, а її один бік, як усім відомо замикає Гонт-гаус), мілорд сподівався, що коли леді Стайн приїде до Лондона, вона матиме честь познайомитися з леді Кроулі. За день чи за два після зустрічі лорд Стайн завіз своєму сусідові візитну картку; його попередника він ніколи так не вшановував, хоч їхні родини мешкали поряд майже ціле сторіччя.
Серед цих інтриг, вишуканих вечірок, розумних, блискучих осіб Родон з кожним днем почував себе дедалі самотнішим. Йому більше не заборонялося ходити до клубу, обідати з неодруженими приятелями, йти й повертатися коли завгодно. Він і Родон-молодший часто навідувалися на Грейт-Гонт-стріт і гаяли час з леді Джейн та її дітьми, а сер Пітт, ідучи в парламент або повертаючись звідти, заглядав до Ребеки.
