Тітка юного Родона,— ми про це вже згадували,— дуже любила його, як і її донька, що гірко плакала, коли рому настав час від’їздити. Родон-старший був щиро вдячний їм за їхню любов. Найкращі і найблагородніші чоловічі почуття проглядали в тому нехитрому виявленні батьківської любові, до якої його заохочувала доброзичливість леді Джейн і її малої дочки. Він здобув не тільки симпатію, а й повагу невістки тими почуттями, яким давав волю перед нею і яких не смів показувати власній дружині. Обидві дами тепер зустрічалися досить рідко. Бекі уїдливо кепкувала з чутливості й лагідності леді Джейн, а ту, хоч яка вона була добра й ласкава, не могла не обурювати бездушність невістки.
Та бездушність віддаляла Родона від дружини дужче, ніж він усвідомлював і сам собі признавався. А Бекі таке відчуження нітрохи не хвилювало. Насправді їй не треба було ні його, ні будь-кого іншого. На Родона вона дивилася як на свого служника на побігеньках і покірного раба. Хай би який він був пригнічений і смутний, Бекі не звертала на те уваги, лише глузувала з нього. її цікавило тільки власне становище, власні втіхи й успіхи в суспільстві; вона й справді заслуговувала нa визначне місце в ньому.
Невеличкий ранець, який хлопець мав узяти з собою до школи, спакувала йому чесна Брігс. Покоївка Моллі ридала в сінях, коли він від’їздив,— добра й віддана Моллі, якій уже давно не платили за її працю. Місіс Бекі не дозволила чоловікові відвезти сина до школи каретою. Гнати коней у Сіті! Хто таке бачив! Нехай наймуть бричку. Вона навіть не поцілувала сина на прощання, та й хлопчик не рвався пригорнутись до неї; зате він поцілував стару Брігс (перед якою взагалі соромився виявляти свої почуття) і втішив її тим, що в суботу приїздитиме додому, тож вона матиме змогу бачити його. Тільки-но бричка рушила в напрямку Сіті, Бекі в кареті помчала до Парку, і коли батько з сином в’їздили в старовинну браму школи, вона вже весело балакала й сміялася з гуртом молодих денді на березі Серпентайну. Родон залишив хлопця й повернувся додому з таким чистим почуттям у серці, якого, мабуть, цей неборак не зазнавав, відколи сам покинув дитячу кімнату.
Пригнічений і зажурений, він здолав усю дорогу пішки й пообідав удома вдвох з Брігс. Він був дуже ласкавий до неї, дякував їй за щиру турботу про його сина.
Його мучило сумління, що він позичив у Брігс гроші й допомагав ошукувати її.
Вони розмовляли про малого Родона довго, тому що Бекі вернулась додому тільки для того, щоб переодягтися, й поїхала кудись обідати. Потім полковник, не знаходячи собі місця, подався пити чай до леді Джейн і розповів їй, як усе відбулося: який хлопчина молодець, як він носитиме тепер чорну мантійну і штанці до колін, як юний Блекбол, син його колишнього однополчанина Джека Блекбола, взяв його під свою опіку і пообіцяв, що буде до нього ласкавий.
Протягом тижня юний Блекбол зробив малого Родона своїм служкою, що чистив йому черевики й підсмажував грінки на сніданок, посвятив його в таємниці латинської граматики й разів з чотири налупцював, але не дуже боляче. Миле, добродушне личко нового товариша викликало в Блекбола мимовільну симпатію. Тому Родон дістав рівно стільки штурханів, скільки, безперечно, йому було корисно. А щодо чищення черевиків, підсмажування грінок і взагалі виконання обов’язків служки, то хіба їх не вважають необхідною часткою виховання молодого англійського джентльмена?-Ми не маємо на меті докладно розповідати про друге покоління, а то ця повість ніколи не дійде до кінця. Тому скажемо лише кілька слів про шкільне життя Родона-молодшого. Полковник не забарився відвідати сина. Хлопчик видався йому досить здоровим і щасливим: вбраний у чорну мантійку і короткі штани, він весело усміхався до батька.
Полковник розважно задобрив синового керманича Блекбола, давши йому соверен, щоб цей юний джентльмен добре ставився до свого служки. Мабуть, шкільна влада теж була прихильно настроєна до хлопця як до протеже вельможного лорда Стайна, небожа члена парламенту й сина полковника та кавалера ордена Лазні, чиє прізвище з’являлося на шпальтах «Морнінг пост» у списках гостей, що були присутні на деяких найвишуканіших вечорах. Хлопець мав доволі кишенькових грошей і щедро пригощав на них своїх товаришів пирогом з малиною. Його часто відпускали в суботу додому до батька, який того дня влаштовував справжнє свято. Коли Родон був вільний, то водив сина до театру, а як ні, то посилав його туди зі служником. У неділю хлопець ходив до” церкви з Брігс, леді Джейн та її дітьми. Полковник захоплено слухав синові розповіді про школу, про бійки та про обов’язки служки і невдовзі знав уже прізвища всіх учителів та найцікавіших учнів незгірше за сина. Він запрошував до себе додому шкільного товариша малого Родона і після театру донесхочу годував дітей тістечками й устрицями з портером.
Він удавав, що знає латинську граматику, коли син показував йому в книжці, що вони вже «пройшли».
