Так, біля Ребеки хтось повинен бути. Але водночас вони розуміли, що чесній Брігс не можна нехтувати нагоду влаштувати своє життя; тому врешті вона зібралася й вирушила в дорогу. Отже, двоє найкращих Родонових вартових опинилися в руках ворога.
Сер Пітт побував у невістки й суворо поговорив з нею про звільнення Брігс та про інші делікатні родинні справи. Дарма Бекі доводила йому, що протекція лорда Стайна необхідна її бідолашному чоловікові і що було б жорстоко з їхнього боку позбавляти Брігс запропонованого їй місця. Упадання, лестощі, усмішки, сльози — ніщо не могло переконати сера Пітта, і між ним та Ребекою, якою він колись так захоплювався, відбулося щось дуже подібне до сварки. Він нагадав їй про честь родини, про незаплямовану репутацію прізвища Кроулі, обурено відзначив, що вона приймає в себе тих молодих розбещених французів, та й самого лорда Стайна: адже його карета завжди стоїть біля її дверей, він просиджує з нею щодня цілі години, і ці постійні візити дають підставу людям говорити про неї всяке. Як голова родини, він благав Бекі бути розважнішою. В товаристві вже й так про неї іде поговір. Лорд Стайн хоч і великий вельможа, хоч він посідає високе становище й має різні таланти, але це така людина, що його прихильність може скомпрометувати кожну жінку; сер Пітт просив, благав, наказував, щоб невістка була обачніша під час зустрічей з лордом.
Бекі пообіцяла серові Пітту все, що він хотів, проте лорд Стайн і далі часто навідувався до неї, тому баронет ще дужче розсердився. Не знаю, чи леді Джейн теж сердилася, чи, може, раділа, що її чоловік нарешті знайшов вади у своєї улюблениці. Оскільки лорд Стайн і далі вчащав до Ребеки, сер Пітт перестав до неї приїздити. Його дружина ладна була відмовитись від будь-якого спілкування з тим вельможею і відхилити запрошення на вечір шарад, яке прислала їй маркіза. Та сер Пітт вирішив, що треба прийняти запрошення, оскільки на вечорі буде присутній його королівська величність.
Хоч сер Пітт і прибув на той вечір, але рано залишив товариство, та й дружина його рада була швидше поїхати додому. Бекі лише перекинулася з ними словом і майже не помічала невістки. Пітт Кроулі заявив, що її поведінка була вкрай непристойна, і гостро засудив моду виступати у виставах та вбиратися, мов на маскараді, що зовсім не личить англійській жінці. Після закінчення шарад від нього добре перепало й братові Радону за те, що той сам вийшов на сцену й дозволив своїй дружині виступати в тих непристойних грищах.
Родон пообіцяв, що вона більше не братиме участі в таких розвагах. Та й справді, може, під впливом натяків старшого брата й невістки він зробився уважним, зразковим сім’янином: перестав ходити по клубах і більярдних, тримався дому, возив дружину кататись і заповзятливо їздив з нею на всі вечори. Хоч би коли завітав до них лорд Стайн, він знав, що застане полковника вдома. А як Бекі хотіла поїхати кудись без чоловіка або отримувала запрошення для самої себе, Родон рішуче вимагав, щоб вона відмовлялася від них, і в його поведінці було щось таке, що змушувало її коритися. Маленька Бекі, треба віддати їй належне, була захоплена Родоновою галантністю. Якщо його часом і нападав поганий настрій, то з нею ніколи такого не бувало. Чи вони сиділи з друзями, чи самі, вона завжди знаходила для чоловіка ласкаву усмішку й пильнувала, щоб йому було приємно й зручно. Ніби знов повернулися перші дні їхнього подружнього життя: той самий добрий гумор, prévenances /Послужливість (франц.)/ , привітність, щира довіра й уважність.
Наскільки приємніше,— казала вона,— що поряд зі мною в кареті сидиш ти, а не та стара дурепа Брігс! Живімо й далі так, коханий Родоне. Як би нам було добре, які ми були б щасливі, аби тільки мали гроші!-Після обіду Родон засинав у кріслі й не бачив її обличчя навпроти — похмурого, втомленого й страшного. Воно сяяло свіжою невинною усмішкою, коли чоловік прокидався. Бекі весело цілувала його. І Родон дивувався, як до нього могла закрастися підозра. Ні, „ніяких підозр він не мав,— усі ті глухі сумніви й зловісні передчуття, що накопичилися в його душі, були тільки безпідставним виявом ревнощів. Бекі його любить, завжди любила. А що вона користується успіхом у товаристві, то це не її вина. Вона створена для успіху. Котра ще жінка вміє так розмовляти, співати і взагалі щось робити так, як Бекі? Аби тільки вона любила хлопчика! Так міркував Родон. Але мати й син ніяк не могли поладнати між собою.
Саме коли Родона мучили всі ці сумніви й нерозв’язані питання, сталася пригода, про яку ми розповіли в попередньому
Розділі, і бідолашний полковник опинився в полоні далеко від дому. ,
-
