Тепер ви жорстокі,— не без хвилювання сказала Емілія.— Джордж — мій суджений і тут, і на небі. Хіба я могла б кохати когось іншого? Я й тепер належу йому, як і тоді, коли ви вперше побачили мене, любий Вільяме, То він сказав мені, який ви добрий і великодушний, він навчав мене любити вас, як брата. Хіба ви не були всім для мене і для мого сина? Нашим найдорожчим, найвірнішим, найкращим приятелем і захисником? Якби ви були ; повернулися в Англію на кілька місяців раніше, то, може б, урятували мене від тієї... тієї страшної розлуки.
Ох, я тоді мале не вмерла, Вільяме! Але ви не приїхали, хоч я так хотіла, так молилася, щоб ви повернулись, і хлопчика теж забрали від мене. Правда, він гарна дитина, Вільяме? Будьте й далі його другом і моїм ,..
Голос її затремтів, і вона сховала обличчя на плечі в Доббіна.
Майор обняв її, пригорнув до себе, мов дитину, й поцілував у чоло.
Я не стану іншим, люба Еміліє,— мовив він.— Я не прошу нічого, крім прихильності. Хай усе залишається так, як було. Тільки дозвольте мені бути біля вас і бачити вас часто.
Так, часто,— сказала Емілія.
Отже, Вільямові дозволено дивитись і зітхати,— так бідний школяр, що не має грошей, зітхає, дивлячись на тістечка за вітриною.
Розділ LX ПОВЕРНЕННЯ В БЛАГОРОДНЕ ТОВАРИСТВО
Доля нарешті починає всміхатися Емілії. Ми залюбки забираємо її а нижчих сфер, де вона досі животіла, і вводимо в коло обраних людей — не таке аристократичне й вишукане, як те, де оберталася наша приятелька, місіс Бекі, а все ж з чималими претензіями на велич і світськість. Усі Джозові друзі були з трьох президентств, а його будинок містився в затишній англо-індійській дільниці, центром якої був Мойра-плейс. Мінто-сквер, Грейт-Клайв-стріт, Уоррен-стріт, Гастінгс-стріт, Октерлоні-плейс, Плесі-сквер, Ассей-терас (вдале слово «сади» 1827 року ще не вживалося на означення тинькованих будинків з асфальтовими терасами з чільного боку) — хто не знає цих показних осель відставної індійської аристократії, цієї дільниці, яку містер Уенгем зве «чорною ямою»? Суспільне становище Джоза було не таке високе, щоб дати йому право найняти будинок на Мойра-плейс, де мешкали самі колишні члени ради і компаньйони індійських фірм (записавши сто тисяч фунтів капіталу на своїх дружин, вони оголошують себе банкрутами й оселюються десь на батьківщині, порівняно зубожілими, з чотирма тисячами річного прибутку). Джоз найняв зручний будинок другого, а може, й третього рангу на Гілснай-стріт, накупив килимів, дорогих дзеркал і гарних, дуже вдало підібраних меблів роботи Седдонса в агентів містера Скейпа, що недавно став компаньйоном великої калькуттської фірми «Облудер, Шахраймен, Крадлі», в яку сердешний Скейп вгатив сімдесят тисяч фунтів — усі заощадження свого довгого чесного життя — і в якій зайняв місце Шахраймена, що відійшов на спочинок до розкішного маєтку в Сассексі (Облудери давно вже вийшли з фірми, а сер Горес Облудер, здається, стане пером і отримає звання барона Бан-дани),— став, кажу, компаньйоном великої фірми «Облудер і Шахраймен» за два роки до того, як вона збанкрутувала з мільйонними збитками, прирікши половину своїх індійських пайовиків на злидні н загибель.
Чесний, зубожілий, зломлений горем шістдесятип’ятирічний Скейп подався в Калькутту згортати справи фірми. Уолтер Скейп залишив Ітон і влаштувався в якомусь купецькому домі. Флоренс Скейп, Фанні Скейн і їхня мати тайкома виїхали в Булонь, і ніхто більше про них не чув. Одне слово, Джоз зайняв їхній будинок, скупив їхні килими та буфети і милувався собою в люстрах, де раніше віддзеркалювалися їхні чесні, мужві обличчя. Скейпові постачальники — з усіма ними чесно розрахувалися — залишили свої картки й радо пропонували забезпечувати товарами нових господарів. Високі офіціанти в білих жилетах, які слугували в Скейпа на проханих обідах і які в будень були продавцями городини, посланцями й молочарами, залишали свої адреси й піддобрювалися до дворецького.
Містер Чамні, сажотрус, що чистив у будинку димарі за трьох останніх пожильців, пробував підлеститись до дворецького та його помічника, обов’язком якого було, вбравшись у куртку з безліччю ґудзиків і в штани з лампасами, охороняти місіс Емілію, коли їй хотілося вийти погуляти.
Зайвої челяді в домі не тримали. Дворецький водночас був Джозовим камердинером і напивався не дужче за інших дворецьких, що служать у маленьких родинах і мають власні погляди на господареве вино. В Еммі була покоївка, що виросла в приміському маєтку сера Вільяма Доббіна, добра дівчина, лагідність і скромність якої просто обеззброювала місіс Осборн. Спершу її вжахнула думка, що вона матиме власну покоївку. Емілія зовсім не, знала, як користуватися її допомогою, і завжди зверталася до челяді чемно й шанобливо. Але ця дівчина виявилася дуже корисною в господарстві — вона вміло доглядала старого Седлі, що майже завжди сидів у своїй кімнаті й ніколи не приєднувався до веселого товариства в домі.
