Після того як Джоза відрекомендували при дворі — будьте певні, що він з’явився туди як вірний підданець свого володаря (спершу показавшись у повному придворному костюмі в своєму клубі, куди майор Доббін заїхав за ним у досить приношеному мундирі),— він, хто й так завжди був монархістом і прихильником Георга IV, став таким ревним торі і підпорою держави, що вирішив, неодмінно взяти й Емілію на один з королівських прийомів. Йому навіть почало здаватися, що його обов’язок — підтримувати суспільний добробут і що монарх не буде щасливий, поки Джоз Седлі та його родина не зберуться біля нього в Сент-Джеймському палаці.
Еммі засміялася й спитала:-Може, мені надіти родинні діаманти, Джозе?-«Як було б добре, коли б ви дозволили мені купити вам діаманти,— подумав майор.— Аби тільки знайшлися такі, що були б гідні вас».
Розділ LXI У ЯКОМУ ГАСНУТЬ ДВІ СВІЧКИ
Настав день, коли пристойним, пишним розвагам, яким віддавалася родина містера Джоза Седлі, стала на заваді подія, що трапляється в багатьох домах.
Підіймаючись з вітальні у своєму будинку сходами нагору, ви, певне, помічали невелике склеписте вікно в стіні просто перед вами: воно пропускає світло на сходи між третім поверхом і четвертим (де звичайно містяться дитяча кімната й комірчини для челяді), а крім того, має ще й інше корисне призначення, про яке вам можуть сказати помічники грабаря. Вони ставлять під те склепіння труну або розвертають її там, щоб не потривожити холодного тліну людини, яка спочиває в чорному ковчезі.
Те склеписте віконце на третьому поверсі лондонських будинків, освітлюючи вгору і вниз сходову клітку, панує над головною магістраллю дому, якою користуються мешканці будинку. Нею ще до схід сонця обережно сходить до кухні куховарка чистити свої каструлі й сковороди; нею молодий син господарів, залишивши внизу чоботи, скрадається вдосвіта до своєї кімнати після веселої ночі в клубі; нею спускається вниз панночка в мереживі й стрічках,— вона шелестить пишними мусліновими спідницями і сяє вродою, готова здобувати перемоги на бенкеті; нею з’їздить малий Томмі, воліючи користуватися поруччям і нехтуючи небезпеку; нею чоловік ніжно несе вниз на своїх дужих руках усміхнену молоду матір, упевнено ступаючи із східця на східець у супроводі доглядачки з пологового будинку того дня, коли лікар скаже, що чарівна пацієнтка може зійти вже до вітальні; нею плентається вгору до своєї комірчини Джон, позіхаючи над тріскучим промінчиком лойової свічки, щоб потім, удосвіта, зібрати все взуття, яке чекає на нього в коридорах. Цим шляхом носять угору і вниз немовлят, водять старих, ним урочисто простують гості до бенкетної зали, священик іде на хрестини, лікар — до кімнати хворого, а помічники грабаря — на верхній поверх. Яке mémento про життя, смерть і марноту всього земного ці сходи й склеписте вікно над ними, коли добре подумати, сидячи там і дивлячись на сходову клітку! І до вас, як і до мене, друже мій у блазенському костюмі, підійметься востаннє лікар. Доглядачка загляне, розсунувши запинало, та ви вже цього не помітите,— а тоді відчинить вікна і провітрить кімнату. Ваші близькі спустять завіси у вікнах з чільного боку будинку й переберуться в задні кімнати, потім пошлють по вашого адвоката й по інших людей у чорному і т. д. Ваша комедія буде зіграна до кінця, як і моя, і нас відвезуть — ох, як далеко від тих сурм, голосіння й нещирих мін! Коли ми аристократи, на наше останнє пристановище почеплять жалобні герби з позолоченим херувимом і написом, що ми знайдемо «спокій на небі». Ваш син умеблює будинок наново або, може, найме його комусь, а сам перебереться в якийсь модніший квартал; ваше прізвище наступного року з’явиться в списку «померлих членів» вашого клубу. Хоч як гірко вас оплакуватимуть, проте вашій удові захочеться, щоб її жалобна сукня була гарно пошита; куховарка пошле когось нагору чи сама прийде спитати відносно обіду; живим скоро набридає дивитися на ваш портрет над каміном, його заберуть з почесною місця, щоб повісити там портрет сина, який обійняв владу.
За ким із померлих найбільше плачуть? Мені здається, що за тим, злю за життя найменше любив своїх ближніх. Смерть дитини викликає такий відчай і такі сльози, яких ніхто шкода не побачить, коли настане ваш кінець, шановний читачу. Смерть немовляти, яке ще добре не впізнає вас і легко може забути за тиждень, пригнітить вас дужче, ніж утрата найближчого приятеля або вашого первістка — такого самого дорослого, як ви, що вже має власних дітей. Ми суворі до Годи та Сімєона, але найменшого, Веніаміна, безтямно любимо й жаліємо. І якщо ви старі, читачу,— старі й багаті або старі й убогі,— то одного чудового дня ви подумаєте; «Усі мої близькі дуже ласкаві до мене, але вони не вельми жалкуватимуть , коли я помру. Я дуже багатий, і вони чекають на мою спадщину». Або; «Я дуже вбогий, і вони стомились утримувати мене».
