Карпо Недайборщ, хоч і не був утаємничений в усі деталі цієї операції-пастки, добре знав, що в останньому тижні квітня треба чекати біля північних берегів Чорного моря величезної турецької ескадри. І наказ був недвозначний: топити геть усе, в полон жодного турка не брати, дарувати життя тільки невольникам, та й тих передати в розпорядження Брацлавського регіменту, а звідти всі вони мають піти на північний захід, оминаючи Кам’янець. Всі ці невольники-веслярі потрібні будуть Речі Посполитій для Балтики та спорудження фортифікацій у Лівонії. А вже потім бранців буде відпущено на всі чотири сторони…
У Недайборща було лиш двісті чайок, і він скоординував їх на зразок великої мережі для ловлі риби. Всього лиш дві чайки на версту! Це було ризиковано — розтягти свій флот на сто верстов у морі, але іншого виходу не було. Треба було обов’язково перестріти турецький флот. Кожна чайка знала свій номер і мала систему умовних знаків для передачі інформації в усі боки. Карпо Недайборщ плив на сотій чайці, і якби до нього прийшов сигнал з чайки двадцятої, що попереду — турки, то це означало б: до ворожого флоту — сорок верстов. Ясно, що одна чайка не може затримати весь флот, отже, треба йти навперейми, по діагоналі, а це подовжить дорогу, доведеться пройти не сорок, а шістдесят верстов по морю. Отак кожна чайка знала, куди їй треба повертатися в будь-якому випадку…
Недайборщ викресав вогню, припалив свою смалену-пересмалену люльку. Ця люлька смерділа тютюном на всю чайку, навіть не будучи припаленою, а коли вже Недайборщ затягувався своїми клятими, деркими, мов жорно, корінцями, то кашляли і чхали навіть дельфіни й катрани в воді й мартини та буревісники попід хмарами. А коли Недайборщ курив свою люльку на Січі, то жаби переставали квакати, а комарі та різна погана мошва відлітали аж ген за пороги…
Недайборщ зачадів своєю люлькою, і око його визирало на світ божий з-під сивої, мов тютюнова хмара, брови, і була в тому оці хитра розбійницька думка, і була в нім козацька весела одвага. А ще ж — і розрахунок та розвага козацького Посейдона, що набачився такого на морях та океанах, чого, може, й старогрецький бог не вдостоєний був бачити, бо хоч він і володар морів, але ж володарі — це не секрет — в силу певних особливостей своєї служби не здатні бачити багато чого у ввірених їм відомствах. Хіба ж бо знає польський круль чи турецький султан, як-то добувається тяжкий шмат хліба селянином, як-то добувається важка перемога над стотисячним військом супротивника?!
Недайборщ, — передбачав. Його вела інтуїція…
Турецька ескадра була ген там, за обрієм, а Недайборщ її «бачив». Зважив, що вона стрінеться з вісімдесят третьою чайкою. Власне, у цьому він упевнився щойно півгодини тому, перед тим, як запалив оцю скажену люльку.
— Пильнуй, пильнуй! — пахкаючи димом, говорив Яремкові. І Яремко відповідав: «Пильную!» Він і справді пильнував, він і справді дивився то на обрій, то на чайки з двох боків. Він дивився — і тут йому починало згадуватися далеке морське узбережжя біля Синопа, і уявлялося йому дране вітрило старого Абдалли, і виділася йому дивовижна дівчинка-чорнявочка Бібігуль, яка нині чекає на нього, Яремка, у славному місті Переяславі. Уже їй і заміж пора, її однолітки в Туреччині вже по двоє-троє дітей мають. Але якось сказав їй Яремко: «Почекай, моя Бібігуль, дай мені покозакувати». І сказала вона: «Козакуй іще, Яремку, а я тебе вірно-вірно чекатиму, ні на кого не гляну, ні з ким говорити не буду». Сказав їй Яремко: «Чому ж так? Дивись на людей, говори з ними, ми ж не в турецькій стороні живемо, — тільки хто б до тебе не залицявся, не давай йому руки й серця». І вона сказала: «Ні, ні, ніколи! Тільки ти моїм чоловіком, Яремку, будеш». «Мен сені севгелім!» — так по-турецьки сказала йому вона, і означає це: «Я тебе люблю!» Яремкові незручно такі слова казати, а Бібігуль — ні, бо вона ж дівчина, бо ж Господь Бог створив її для кохання…
Яремко дивився на обрій — і обрій здавався йому рожевим. І чекав він, коли з’являться там смугасте вітрило Абдалли, берег і дівоча постать…
А птиці — білі красиві птиці — ширяли в височенному, безкрайому, дивовижному небі, а море виблискувало під ними, і вони, птиці, виблискували, осяяні сонцем, у підхмар’ї.
Недайборщ, побачивши, що молодий козак замріявся, дмухнув на нього тютюновим димом.
Яремко мало не чхнув, тут же отямився, почав вертіти головою в різні боки…
Аж під вечір од вісімдесят третьої чайки передали: попереду — турецька армада, пливе непоспішливо, ми ухиляємося від бою, будемо йти назирці. Сигнал пішов далі — до сто першої і сто десятої, а звідти — аж до двохсотої чайки. Через годину надійшов ще один сигнал: турецькі галери йдуть трьома колонами. Суден багато.
