Costat nobis etiam ex predictis et ex dicta sententia lata per dictum dominum episcopum florentinum, dictum Johannem fore hereticum, nolle se tantis herroribus et heresi corrigere er emendare, et se ad rectam viam fidei dirigere, habentes dictum Johannem pro irreducibili, pertinace et hostinato in dictis suis perversis herroribus, ne ipse Johannes de dictis suis sceleribus et herroribus perversis valeat gloriari, et ut eius pena aliis transeat in exemplum; idcirco, dictum Johannem vocatum fratrem Micchaelem hereticum et scismaticum quod ducatur ad locum iustitie consuetum, et ibidem igne et fiammis igneis accensis concremetur et comburatur, ita quod penitus moriatur er anima a corpore separetur...[181]
Коли вирок оприлюднили, священики знов пішли до в'язниці і попередили Михаїла, що з ним станеться; я навіть чув, як вони казали: «Брате Михаїл, готові вже митри й мантії, а на них намальовано братчиків, яких поривають дияволи». Так вони хотіли його налякати і примусити врешті до зречення. Та брат Михаїл став навколішки і мовив: «Мислю собі, що коло огниська буде отець наш Франциск, ба більше - мислю, що будуть там Ісус з апостолами, і славні мученики Варфоломей з Антонієм». Отак-от він востаннє відкинув пропозиції інквізиторів.
Наступного ранку я знов прийшов на міст біля єпископського палацу, де зібралися інквізитори, перед яких приведено закованого в кайдани брата Михаїла. Один з вірних упав перед ним навколішки, просячи благословення, але стражники відразу схопили його й відвели до в'язниці. Відтак інквізитори ще раз зачитали засудженому вирок і ще раз спитали, чи не хоче він покаятися. В кожному місці, де вирок твердив, що він - єретик, Михаїл відповідав: «Не єретик я, грішник, аякже, але православний християнин», - а коли у тексті згадувано «преподобного і пресвятого Папу Йоана XXII», - Михаїл відповідав: «Не преподобний і не пресвятий, а єретик». Тоді єпископ звелів, щоб Михаїл став перед ним навколішки, але той відповів, що він не преклоняє коліна перед єретиками. Його силоміць поставили на коліна, і він пробурмотів: «Бог простить мене за це». І оскільки його привели у повному священичому облаченні, розпочався обряд, під час якого з нього поступово, одне за одним, знімали ризи, аж поки він не залишився в самій лиш сорочині, яку місцевий люд зве рубаткою. І як велить звичай стосовно клірика, якого позбавляють свячень, гострим ножем стято йому пучки пальців і зголено волосся. Тоді його передали капітанові та його людям, які обійшлися з ним вельми жорстоко, закували у кайдани і відвели назад до в'язниці, а по дорозі він промовляв до юрби: «Per Dominum moriemur[182]». Як мені сказали, спалити його мали аж наступного дня. А того дня його знов спитали, чи не хоче він висповідатися і причаститися. Він відмовився, бо, мовляв, не хоче впасти у гріх, приймаючи таїнства від грішників. І я мислю собі, що вчинив він зле, бо показав, що заплямований єрессю патаринів.
