«Звичайно, бо до цих рухів пристають переважно посполиті, які нічого не тямлять в доктринальних тонкощах. Та водночас всі ці реформаторські рухи, які прагнуть змінити звичаї, дуже різні - вони народжуються по-різному в різних місцях і проповідують різні вчення. Часто плутають, приміром, катарів і вальденсів. Але між ними велика різниця. Вальденси проповідували реформу звичаїв у межах церкви, а катари проповідували іншу церкву, інше бачення Бога і моралі. Катари вважали, що світ розділений між протилежними силами добра і зла, досконалі в їхній церкві були відмежовані від простих вірних і мали свої таїнства та свої обряди; катари мали дуже жорстку ієрархію, майже таку ж жорстку, як і в нашій святій матері церкві, і зовсім не прагнули цілковито знищити владу. Це має пояснити тобі, чому до катарів приставало й немало людей з владного прошарку, землевласники, синьйори. Не прагнули вони й змінити світ, бо вважали, що протистояння між добром і злом ніколи не розв'яжеться. Натомість вальденси (а разом з ними й арнальдисти або ж ломбардські вбогі) хотіли на основі ідеалу вбогості побудувати інший світ, а тому приймали до себе безрідних злидарів і жили в спільнотах працею своїх рук. Катари не визнавали церковних таїнств, а вальденси їх визнавали, вони заперечували лише сповідь на вухо».
«То чому ж тоді їх плутають і говорять про них всіх гамузом, немов це той самий бур'ян?»
«Я вже тобі казав: те, що дає їм життя, приносить їм і смерть. Вони зростають, до них масами сунуть посполиті, бо на них вплинули інші рухи, і вони гадають, що це та сама хвиля бунту і надії; а інквізитори знищують їх усіх, ставлячи на карб одним помилки других, і якщо учасники одного руху скоять злочин, його припишуть кожному учасникові кожного руху. Інквізитори хибують у своїх міркуваннях, бо валять на одну купу дуже відмінні вчення; натомість вони міркують слушно щодо хиб інших, бо коли в якомусь місті виникає рух, скажімо, арнальдистів, до нього пристають також ті, хто деінде пристав би до катарів чи вальденсів. Проте апостоли фра Дольчина проповідували фізичне знищення кліриків та синьйорів і допустилися багатьох безчинств; а вальденси, як і братчики, виступають проти насильства. Та я певен, що у часи фра Дольчина до його гурту долучалося й чимало тих, хто вже раніше прислухався до проповідей братчиків або вальденсів. Посполиті не можуть вибирати собі єресь, Адсо, вони йдуть за тим, хто проповідує в їхніх краях, хто проходить через їх селище чи майдан. Цим і користуються їхні вороги. Показати поспільству їх усіх як одну-єдину єресь, яка ратує водночас за єднання тіл і за відмову від статевої насолоди, - ось у чому сіль проповідницького мистецтва; воно зображає єретиків єдиним плетивом диявольських суперечностей, противних здоровому глуздові».
«Отже, між ними нема зв'язку і лише диявольська омана заводить поміж катарів простолюдця, який хотів би стати йоахимітом або спіритуалом, або навпаки?»
«Ні, це зовсім не так. Спробуймо знов спочатку, Адсо, і запевняю тебе - я оце пробую пояснити тобі дещо, але й сам гаразд не знаю, де тут криється істина. Як на мене, неслушно вважати, що спершу була єресь, а вже тоді до неї пристали посполиті (собі на погибель). Насправді спочатку був стан посполитих, а тоді вже єресь».
«Як це?»
«Ти уявляєш собі структуру Божого народу? Велике стадо, добрі вівці і лихі вівці, яких стримують сторожові собаки, себто військо і світська влада, імператор і синьйори, під орудою пастухів, себто кліриків, тлумачів слова Божого. Картина досить чітка».
«Але неправдива. Пастухи воюють з собаками, бо кожен з них хоче загарбати собі права іншого».
«Воістину, і це нівечить саму природу стада. Собаки й пастухи лиш гризуться між собою, зовсім не дбаючи про стадо. І частина овець відбивається від нього».
«Як це - відбивається?»
«Залишається поза стадом. Селяни, які не є селянами, бо не мають землі або ж їхня земля не прогодовує їх. Міщани, які не є міщанами, бо не належать до жодного цеху чи корпорації, це міська голота, яка стає легкою здобиччю для будь-кого. Ти, певно, бачив іноді по дорозі зграї прокаженців?»
«Авжеж, бачив якось аж сотню. Страхітливі на вигляд - білувата шкіра, плоть розкладається, вони йшли на милицях, очі під набряклими повіками кривавили; вони не могли ні говорити, ні кричати, лиш пискали, наче миші».
«Для християнського народу вони - інші, ізгої. Стадо їх ненавидить, а вони ненавидять стадо. Вони б хотіли, щоб усі ми повмирали або теж заразилися проказою і стали, як вони».
