Врятувалися, бідолашні! — шепотіла пані Мілич, доки філіжанки дзенькали об таці, а її каву пили знайомі та незнайомі люди, які прийшли висловити співчуття мамі й татові. Врятувалися, бідолашні! — промовляла вона щоразу, як здавалося, що змінився склад гостей на канапі та у фотелях, а люди тільки кивали головами. Час від часу квилила якась тонкосльоза гостя, а тоді колесо пані Мілич знову крутилося — вона йшла на кухню, готувала ще одну велику джезву кави і поверталася, щоб сказати новим гостям: врятувалися, бідолашні!
Братчик лежав на холодних кухонних кахлях і тужив. Тато і мама переносили все спокійно, їм здавалося, що все сталося уже давно, зараз вони просто беруть участь в церемонії, яку треба відбути з поваги до родини й сусідів, тому серйозно хвилювали їх лише Братчик та його туга.
На його поминки не прийшов ніхто, ніхто навіть не питав про нього. Якщо хтось і згадав — одразу ж подумав, що недоречно питати про пса людей, які втратили дитину.
Чи то Рекс і справді розхворівся, чи їх запопав старечий невроз, він із відстані в дві тисячі кілометрів не міг зрозуміти. Але від ранку це вже був сьомий дзвінок, телефон потроху розряджався, залишилася тільки одна поділка на іконці батарейки, та й та могла зникнути з хвилини на хвилину, а вона все ще плаче з того боку, промовляє незрозумілі речення, винуватить його і погрожує, що він більше ніколи їх не побачить, ні її, ні батька, ні Рекса. Рекс доживає віку, у цьому нема жодного сумніву, повторює йому від ранку, а коли помре — батькове серце після трьох інфарктів не витримає. І що вона тоді робитиме без Рекса і без чоловіка, з яким прожила шістдесят років? Якби якимсь дивом і пережила б їхню смерть, точно би руки на себе наклала. Переріже собі вени, вистрибне з вікна у спальні, на тент над терасою, а звідти на бетон, і нехай через це вона піде в пекло, хай закопають її без священика, яке їй діло, нащо їй, убогій, рай, якщо залишиться без свого чоловіка і без Рекса.
Джино слухав материн голос і постійно позирав на ту останню поділку на батарейці — коли ж погасне й вона, коли запанують пітьма і тиша. Кілька разів пробував її перервати, але вона не хотіла його чути. Це її бенефіс, і триватиме він так довго, як вона сама вирішить. Траплялося й раніше, що вона дзвонила, охоплена панікою, бо ж батькові чи Рексу зле, і завжди це була фальшива тривога. Або пес наковтався трави і блював по всій квартирі, з чого вона висновувала, що його отруїв якийсь із лихих сусідів. Чи в старого скакав тиск на зміну погоди, і вона підозрювала, що в нього інсульт. Двічі, як на Страшний Суд, летів з Любляни серед ночі, не встигнувши розплатитись за готельний номер, бо батькові дуже погано, і обидва рази знаходив її в сльозах, натомість батько сидів у своєму китайському кріслі, розводив руками і говорив: «Що поробиш, синку, старість!»
Мав би вже звикнути, і знати, що нічого страшного немає, це просто її невроз, старечі ревнощі, бо він зараз у Норвегії, не настільки близько, щоби бути під рукою. Мстилася йому за те, що цього разу тільки сім днів побув удома, а навесні обіцяв, що залишиться принаймні на чотири тижні. Знав, що проблема в цьому, але не міг залишатися спокійним. Обоє вже старі, а Рекс іще старший за них. Для ретривера тринадцять років — більше, ніж людські дев'яносто. Минулої зими Рекс мав пухлину, він водив його на операції й хіміотерапію, два місяці витратив на його хворобу, замість послухати ветеринара, лікаря Лисицю, що радив приспати пса, щоби бідолаха не мучився, бо хай як успішно пройдуть операції і хіміотерапія, Рексові від життя залишилися тільки старечі муки. Якщо людям доводиться мучитись, бо медицина зробила крок уперед, собаки не мусять, бо не винні в поступі медицини, переконував лікар Лисиця. Він з усім погоджувався, але, коли мова зайшла про відправляння Рекса до псячого раю, він сказав, що про це не може бути й мови, якщо треба — він оплатить найдорожчу собачу хірургію на світі, тільки б його врятувати. Лисиця стенув плечима, за такі випадки, у всякому разі, дорожче платили, але він не знав, навіть уявити собі не міг, що чекало б на Джино вдома, коли б він пригнічено і скрушно повідомив, що Рекса більше нема серед нас.