— У тебе є чуття атмосфери, — сказав він. — Зараз Венеція відома карнавалами, її не переймає, що вона неприбрана, оскільки цілий світ збирається сюди, щоб уклонитися їй. — Він показав у бік вуличного кафе (нашого улюбленого місця після «Флоріанс»), на упрілих туристів, капелюхи й світлі сорочки яких тріпотіли на морському вітрі. — Почекай до вечора й ти не розчаруєшся. Карнавалу потрібне світло набагато м’якше, ніж це, і тебе вразить перетворення.
Але зараз, попиваючи оранжад, я почувалась надто затишно, щоб іти кудись і чекала на приємний сюрприз. Це був останній жаркий подих літа перед тим, як увірветься осінь. Разом з осінню настануть шкільні дні, і якщо мені пощастить, я побуваю в декількох мандрівках з батьком, бо йому треба буде виїжджати для проведення переговорів, улагоджування конфліктів і укладання угод. Цієї осені він знову вирушить у Східну Європу, і я вже зробила дещо для того, щоб він дозволив мені супроводжувати його.
Батько осушив кухоль із пивом і почав перегортати путівник.
— Так, — раптом вимовив він. — Отут Сан-Марко. Ти ж знаєш, що Венеція протягом століть була! ворогом усього візантійського світу, до того ж вона мала потужний військовий флот. До речі, Венеція перейняла дещо у Візантії, включаючи тих тварин на каруселі. — Я подивилася з-під нашого навісу на собор Сан-Марко, де мідні коні ніби тягли на собі свинцеву баню, що звисала над ними. Здавалося, вся ця споруда плавилась на сонці, такому сліпуче яскравому й гарячому, немов нещадний вогонь пекла.
— Зрештою, — сказав батько, — Сан-Марко був спроектований практично за точнісінько таким планом, як і собор святої Софії в Стамбулі.
— У Стамбулі? — несміливо перепитала я, кладучи лід у склянку. — Ти хочеш сказати, що він виглядає так само, як і Айя-Софія?
— Розумієш, Айя-Софія була захоплена Оттоманською імперією, тому в цій будівлі є мінарети, які служать для охорони, а всередині можна знайти щити, на яких записано святі мусульманські тексти. Але над будинком височіють великі бані, які прийшли із християнської Візантії, як і бані собору Сан-Марко.
— Вони також зроблені зі свинцю, як і ці? — запитала я, показавши через площу.
— Так, вони дуже схожі на ці, але значно величніші. Розміри того місця приголомшливі, від них аж дух захоплює.
— О! — сказала захоплено я. — Можна мені ще напою, будь ласка?
Раптом батько пильно подивився на мене, але було пізно. Тепер я вже знала, що він був у Стамбулі.
