— Весь цей час, коли я переглядав листи у своїй квартирі, — почав розповідати батько, витираючи з рук бавовняною хусткою залишки салямі, — щось, не пов’язане із трагічним зникненням Россі, не давало мені спокою. Коли я дочитав листа, у якому розповідалося про той жахливий випадок із Хеджесом, мені було так погано, що я не міг навіть мислити спокійно. Я зіштовхнувся з огидним світом, із пеклом, який ішов пліч-о-пліч з академічним світом, де я жив кілька років. Він був своєрідним підтекстом історії, яку я завжди сприймав як належне. Відповідно до моєї історичної освіти, мертві завжди залишалися мертвими, у часи середньовіччя відбувалися всілякі жахи, але не надприродні. Дракула був яскравою східно-європейською легендою, яку воскресили у фільмах мого дитинства, до того ж 1930 рік — це за три роки до того, як Гітлер установив диктатуру в Німеччині, терор, що виключав усе інше.
На якусь мить мені стало погано, я відчув себе обдуреним, я гнівався на куратора, який покинув мене, заповівши мені всі ці бридкі фантазії. Але потім ніжний тон його листів привів мене до тями, і я відчув докори сумління за своє зречення. Россі покладався на мене, лише на мене, якщо через якісь педантичні принципи я перестану йому вірити, то можу більше ніколи його не побачити.
Але щось іще не давало мені спокою. Трохи проаналізувавши, я зрозумів, що це була зустріч із дівчиною в бібліотеці: я бачив її усього лише кілька годин тому, хоч мені здавалося, що минуло вже кілька днів. Я згадав надзвичайний вогник у її очах, коли вона слухала мою розповідь про листи Россі, мені не давало спокою те, як вона мужньо зсувала брови, концентруючись на моїх словах. Чому вона читала про Дракулу саме за моїм столом, саме того вечора і поруч із мною? Чому вона згадала Стамбул? Я був схвильований листами Россі, вирішив довіритися своїм почуттям і відкинув версію збігу, думаючи про щось серйозніше. А чому ні? Якщо я повірив в одну неприродну подію, тоді я можу повірити і в інші, — це була проста логіка.
Я зітхнув і взяв останній лист Россі. Після цього листа мені залишиться тільки переглянути матеріали, заховані в тому невинному конверті, а потім уже почну діяти від себе. Яка б не була зовнішність тієї дівчини і що б вона не означала (а вона була неординарною, хіба не так?), у мене поки не було часу на те, щоб дізнатися, хто вона така й чому ми обоє цікавилися цим окультним питанням. Мені було дивно думати про те, що мене можна віднести до таких людей, які цікавляться окультизмом — мене зовсім не цікавила ця тема, якщо вже на те пішло. Я лише хотів знайти Россі.
Останній лист, на відміну від інших, був написаний від руки чорним чорнилом на аркушах зошита в лінію. Я розгорнув його.
