— Я захоплююсь механікою, так само як біомедициною, — сказав Єнох. — Органи. Двигуни. Поміняйте мастило на кров — і вони не так уже й відрізняються. І я можу воскресити мертвий двигун, обійшовшись без баночки з серцями. І це добре, тому що ця машина, британська та майже сорокалітня, украй ненадійна, якщо її не підтримувати молитвами. Й оскільки Ейб тепер мертвий і все таке, я щиро переконаний, що є єдиною людиною на тисячу миль навколо, яка підходить для роботи на цій машині. Ось чому, хоч я й не хочу, — він закинув свою сумку в багажник поряд з моєю, — ви змушені взяти мене з собою.
— Ой, та залазь уже, щоб ми могли поїхати нарешті, — сказала Емма.
— Цур, моє! — вигукнув Єнох, пірнаючи на сидіння поруч із водійським.
— Це буде дуже довга подорож, — прокоментував Мілард.
Я зітхнув. Здавалось, я не мав вибору.
Наші друзі зібрались на під’їзній алеї, щоб нас провести. Ми обмінялись обіймами, і вони побажали нам удачі — усі, крім Клер, котра, набурмосена, залишилась стояти на порозі.
— Коли ви повернетесь? — запитав Г’ю.
— Дайте нам тиждень, а потім починайте хвилюватись, — відповів я.
— Цур, я перший, — сказав Горацій. — Я вже хвилююсь.
35 Установи, заклади та організації, створені чи спрямовані на приманювання туристів та їхніх грошей.
36 Безрецептурний медпрепарат для «швидкої допомоги» при різноманітних розладах шлунково-кишкового тракту.
37 Такі будують будівельні компанії для реклами власної продукції.
38 Нижня частина півострова Флорида своїми обрисами на карті нагадує деяким його мешканцям обвисле від надмірного жиру черево.
39
Розділ восьмий
Наш шлях пролягав по набережній, що вздовж коси, та через міст, потім через майже безлюдні околиці та самісінький край містечка. Там — виїзд на міжштатну-75, а далі нам на північ.
Першою зупинкою мав стати «Вогненний Чоловік», що б це не було. І його, як казав Ейч, можна було знайти всередині кола, залишеного вологою склянкою на карті «Мел-О-Ді». Це звузило зону пошуку місця призначення до приблизно тридцяти квадратних миль десь серед боліт, що знаходились у центрі штату за кілька сотень миль на північ.
Сидячи за кермом, я повністю був поглинутий метою впоратись із потужним, але зі своїми вивертами старим автомобілем мого діда. У нього було важке рульове управління, і він так нахилявся на поворотах, що в мене з грудей серце вискакувало. А на додачу, всі його давачі та шкали вимірювальних приладів були розташовані не з того боку40. На пасажирському сидінні поряд зі мною сиділа Емма, і в неї на колінах лежав розгорнутий звичайний — надрукований, а не намальований від руки — дорожній атлас Флориди. (Мілард також захопив був із собою примірники «Дивної Планети», хоча карти в них були вже доволі застарі.) Я наполіг, щоб нашим штурманом була Емма, тому що це давало мені привід переселити Єноха на заднє сидіння та провести наступну пару днів, час від часу поглядаючи на її обличчя, а не його. Єнох сердито дувся у віконце та періодично бив ногою в спинку мого сидіння. Мілард, сплющившись, сидів між ним та Бронвін, якій довелося повернутись по-діагоналі, щоб її довгі ноги помістились.
— Звідси до кола на карті близько трьохсот миль, — говорила Емма, поглядаючи то на мультяшну карту, то на дорожній атлас. — Якщо ми не будемо зупинятись, то можемо бути там за п’ять годин.
— Ми маємо коли-небудь зупинитись, — озвалася Бронвін. — Ви ще не купили нам сучасний одяг.
Вона казала правду. Усі, кого я брав на шопінг, залишились удома; ті ж, хто вирушив зі мною, і досі були в одязі, у якому прибули з Акра. Їхній зовнішній вигляд скоро може стати проблемою.
— Ми скоро зупинимось, — сказав я. — Я тільки хочу, передусім, покрити певну відстань між нами та пані Сапсан.
— Як ви думаєте, де той Портал? — запитав Єнох. — Дуже далеко?
— Можливо, — відповів я.
— Чи зможеш ти так довго вести машину? — поцікавився Мілард.
— Муситиму, — відповів я. Ми не могли їхати міняючись, тому що в моїх друзів не було водійських прав. А крім того, Мілард був невидимий, що миттю привернуло б до нас увагу, Бронвін дуже боялась сідати за кермо, а Єнох не мав досвіду. Тільки Емма більш-менш уміла кермувати, але, знову ж таки, не мала водійських прав. Отже, усе було на мені.
— Просто тримайте мене на кофеїні, — додав я.
— Я допоможу, — озвався Єнох. — Я доправлю нас туди набагато швидше, ніж ти.
— Забудь про це, — сказав я. — Коли ми повернемось, ти зможеш узяти уроки водіння, але зараз навчатися не час.
— Мені не потрібні уроки, — відказав він. — Я вже знаю все про те, як працюють машини.
— Це не одне і те ж.
Він знову вдарив ногою спинку мого сидіння, і сильно.
— Е-е, за що?
— Водиш, як бабуся.
