— Бачу, ви уважні до деталей, — весело зауважив американець, коли вони з напоями прямували до столика в кутку. І, понизивши голос, додав: — Назвіть свій винахід «коктейль Молотова». Тим паче, що одним таким вас уже пригостили сьогодні.
Вони сіли. Бонд посміхнувся.
— Я бачив, що місце вибуху загородили і пускають машини в об’їзд тротуаром. Сподіваюся, це не відстрашить великі гроші звідси.
— Люди сприйняли версію про болгарських комуністів, інші впевнені, що вибухнув газопровід. Увечері обгорілі дерева спиляють, і, якщо тут працюють не гірше, ніж у Монте-Карло, на ранок від безладу не залишиться і сліду.
Лейтер витрусив із пачки «Честерфілда» сигарету.
— Буду радий попрацювати з вами, — сказав, втупившись у бокал. — Але ще більше я радий, що сьогодні ви не долучилися до сонму героїв. Наші люди дуже зацікавлені в цій операції і вважають її такою ж важливою, як і ваші колеги. На їхню думку, витівка зовсім не божевільна. По правді, Вашингтон лікті кусає, що не ми тут граємо першу скрипку, але ви не гірше мого знаєте це начальство. Думаю, в Лондоні у вас такі самі сидять...
Бонд погодився:
— Егеж, запопадливі до власної слави.
— Будь там що, а я у вашому розпорядженні й готовий усіляко допомагати. Звісно, з Матісом та його хлопцями ми багато від чого застраховані. Однак я все-таки буду поруч.
— Чудово, — відгукнувся Бонд, — оскільки супротивник розкусив мене і, можливо, вас з Матісом також. Враховуючи, як бадьоро вони розпочали, здається, що бійка буде без правил. Я радий, що Ле Шифр, на моє переконання, у відчаї, на це ми й розраховували. Боюся, просто зараз особливих завдань у мене для вас нема, проте буду вдячний, якщо цього вечора ви залишитесь у казино. У мене є асистентка, міс Лінд, і я попрошу вас подбати про неї, коли почнеться гра. Ви не будете розчаровані. Вона прекрасна, — він усміхнувся Лейтеру. — І, до речі, тримайте в полі зору охоронців Ле Шифра. Не думаю, що він спробує здійняти бучу, але хтозна...
— Можете покластися на мене, — пообіцяв Лейтер. — Перед тим, як потрапити в нашу контору, я служив у морській піхоті, якщо це вам про щось каже, — він подивився на Бонда трохи винувато.
— Звісно, каже, — запевнив його Бонд.
Виявилося, що Лейтер родом з Техасу. Поки його новий знайомий розповідав про свою роботу в Об’єднаному розвідувальному штабі НАТО і про те, яких зусиль доводиться докладати, щоби зберегти секретність в організації, де працюють представники стількох національностей, Бонд відзначив про себе, що американці, в принципі, непогані хлопці, та більшість із них чомусь родом з Техасу.
Феліксові Лейтеру було під тридцять п’ять. Високий та худорлявий, костюм кольору легкого загару висів на його плечах, як на Френку Сінатрі[98]. Рухи та мова були повільними, але складалося враження, що у нього гарна реакція, неабияка міць і те, що в бійці він не відсиджуватиметься. Тепер, настовбурчившись над столом, чимось нагадував сокола. Схожість підсилювали загострені вилиці, підборіддя та широкий із тонкими губами рот. Сірі, майже кошачі очі постійно мружилися від диму сигарет, що він витрушував з пачки «Честерфілда» одна за одною. Постійні зморшки в краєчках очниць, утворені внаслідок цієї звички, справляли враження, ніби він посміхається очима, а не ротом. Непокірна чуприна кольору соломи надавала обличчю хлопчачого вигляду, але ближче знайомство спростовувало це враження. Хоча Лейтер доволі відверто розказував про свою роботу в Парижі, Бонд помітив, що той ані разу не згадав своїх американських колег у Європі чи у Вашингтоні, та припустив, що його новий знайомий ставить інтереси своєї організації вище за спільні турботи Північноатлантичного союзу. Бонду це сподобалося.
Коли Лейтер проковтнув другу порцію віскі, а Бонд розповів про Мюнців та про свою коротку ранкову озна-йомлювальну поїздку узбережжям, було вже о пів на восьму, і вони вирішили повернутися до готелю разом. Перед тим, як піти з казино, Бонд передав на зберігання в касу двадцять чотири мільйони, залишивши на кишенькові витрати кілька банкнот по десять тисяч.
Дорогою до «Сплендіду» вони побачили бригаду робітників, які поралися на місці вибуху. Кілька дерев викорчували, а шланги з трьох поливальних машин відмивали бульвар та бруківку. Вирва щезла, а бульвар, за винятком кількох ґав, був порожнім. Бонд припустив, що подібний марафет уже навели в барі «Ермітаж» та прилеглих крамницях, фасади яких утратили вікна.
У теплих синіх присмерках Руаяль-лез-О виглядав знову мирним та спокійним.
— На кого працює консьєрж? — запитав Лейтер, коли вони наблизилися до готелю.
Бонд точно не знав. Матіс з’ясувати це не зміг.
— Допоки не підкупиш сам, — сказав той, — маєш повне право припускати, що його підкупила інша сторона. Усі консьєржі продажні, й це не їхня вина. їх привчили розглядати усіх постояльців, за винятком хіба що магарадж, як потенційних крадіїв та пройдисвітів. Твій комфорт та добробут хвилюють їх не більше, ніж крокодилів.
