Найвишуканіша частина ресторану містилась у широкій сферичній частині приміщення, що виступала в зимовий сад готелю подібно до кормової частини судна, але Бонд вибрав столик в одному з прикрашених дзеркалами альковів у віддаленій його частині, що лишилися тут ще з едвардіанських часів[99]. Такі усамітнені ніші були витримані в світлій гамі з позолотою, із настільним світильником під червоним шовковим абажуром і такими самими на стінах у стилі пізнього ампіру[100].
Поки вони обоє займалися дешифруванням написаного пурпуровим чорнилом меню величезного формату, Бонд підкликав сомельє і звернувся до супутниці:
— То на чому ви зупинилися?
— Я випила б горілки, — відповіла просто і повернулася до вивчення меню.
— Карафку горілки, тільки дуже охолодженої, — замовив Бонд. І додав: — Я не зможу випити за здоров’я вашої нової сукні, поки не дізнаюся ваше ім’я...
— Веспер, — відповіла дівчина. — Веспер[101] Лінд.
Бонд не зміг приховати здивування у погляді.
— Нудно щоразу пояснювати, але я народилася того вечора, коли, як розказали батьки, сталася сильна буря. Вочевидь вони захотіли увічнити цю подію, — вона посміхнулася. — Комусь подобається, комусь ні. А я звикла.
— Мені здається, це чудове ім’я, — сказав Бонд. Раптом його осяяла геніальна думка. — Можна його позичити? — і розповів про коктейль з мартіні власної рецептури, для якого давно підшукував назву. — Веспер, — додав, — звучить ідеально і дуже підходить до тієї присмеркової години, коли люди в усьому світі питимуть мій коктейль. Дозволите?
— Тільки після того, як скуштую його, — пообіцяла дівчина. — Судячи з опису, йдеться про винятковий напій.
— Спробуємо його разом, коли все закінчиться, — відповів Бонд. — Відсвяткуємо ним перемогу чи поразку. Отже, які страви з меню вибрали ви? Благаю, не стримуйте себе... — І додав, відчувши її вагання: — Не підведіть свою чудову сукню.
— Я розглядаю два варіанти, — зі сміхом відгукнулася Веспер, — і обидва дуже смачні. Іноді поводитись як мільйонерка — це справжня розрада, тож... якщо ви наполягаєте, гаразд, почнемо з ікри, потім підсмажені на грилі rognon de veau[102] з pommes souffles[103]. Згодом я візьму fraises des bois[104] і багато вершків. Вважаєте, що я безсоромно марнотратна у своїй прямоті? — вона посміхнулась і запитально подивилася на Бонда.
— На мій погляд, це чеснота, особливо, коли йдеться про просту здорову їжу, — він повернувся до метрдотеля. — І принесіть побільше тостів. Проблема не в тому, аби було достатньо ікри, а в тому, щоби було достатньо тостів, — пояснив він Веспер і повернувся до меню. — Щодо мене, то я приєднаюся до мадемуазель і теж замовлю ікру. Потім принесіть середнього розміру tournedos[105] з кров’ю під sauce Bearnaise[106], а також sauce d’artichaut[107]. І поки мадемуазель насолоджуватиметься суницями, я би спробував авокадо з краплею майонезу. Схвалюєте?
Метрдотель уклонився.
— Мої вітання, мадемуазель та месьє. Месьє Жорж, — він повернувся до сомельє і повторив йому перелік замовлених страв.
— Parfait[108]! — вигукнув сомельє і простягнув гостям винну карту в шкіряній обкладинці.
— Якщо ви не проти, — звернувся Бонд до супутниці, — я би волів випити з вами шампанського. Це — веселе вино, і воно дуже підходить до нинішньої нагоди... принаймні, сподіваюся, — додав.
— Гаразд, від шампанського я не відмовлюся, — відгукнулася Веспер.
Тицьнувши пальцем на потрібний рядок, Бонд звернувся до сомельє:
— Як щодо «Теттенже»[109] сорок п’ятого року?
— Чудове вино, месьє, — погодився той. — Та якщо дозволите... — він показав олівцем на інший рядок. — «Блан де Блан Брют» сорок третього року тієї ж марки не має собі рівних.
Бонд посміхнувся.
— Гаразд, хай буде так. Це не дуже відома марка, — пояснив Бонд супутниці, — але, можливо, найкраще шампанське у світі, — відчувши відтінок претензійності у своїх словах, він поквапився додати: — Прошу мені пробачити, але я отримую справжнє задоволення від смачних страв і напоїв. Мабуть, це частково тому, що я неодружений, але переважно завдяки звичці приділяти увагу дрібницям. Знаю, виглядає вередливо і старомодно, але коли я працюю, то зазвичай снідаю наодинці, отже, хоч-не-хоч, а стаєш вибагливим.
Веспер теж посміхнулася.
— Чудова вада, — мовила. — Я сама віддаюсь будь-якому заняттю сповна і намагаюся не втрачати можливості. Мені здається, жити треба саме так. Проте звучить трохи по-дитячому, — додала вона, немов просячи вибачення.
Принесли карафку горілки у відерці, обкладеному льодом, і Бонд наповнив чарки.
— Не можу з вами не погодитися, — сказав. — А тепер, Веспер, вип’ємо за те, щоби сьогодні нам пощастило.
— Погоджуюся, — відповіла дівчина тихо, підіймаючи чарку і дивлячись йому прямо в очі. — Сподіваюся, все пройде гладко.
Бонду здалося, що вона мимоволі знітилася, коли підтримала тост, але потім дівчина поривно схилилася до нього:
— У мене є для вас новини від Матіса. Йому кортить самому розказати. Це стосується бомби. Неймовірна історія.
