Бонд озирнувся навсебіч, переконуючись, що можливості їх підслухати нема, та й ікру подадуть тільки разом з тостами, які ще смажили.
— Розкажіть, — його очі заблищали.
— Вони схопили третього болгарина на шляху до Парижа. Він їхав у «Сітроені» й дорогою підібрав для прикриття двох англійських туристів. На дорожньому посту під час перевірки настільки погано відповідав французькою, що у нього попросили документи, а він витягнув пістолета і застрелив патрульного. А другому, не знаю як, удалося його затримати і не дати застрелитися. Потім болгарина доправили до Руана і розв’язали язика — гадаю, у звичайному французькому стилі.
Виявилося, що усі троє з одного осередку, із тих, кого засилають у Францію для таких справ — диверсантів, найманих вбивць і тому подібних. Колеги Матіса вже працюють над захопленням решти. Цій трійці пообіцяли два мільйони франків за вашу голову, й агент, який їх інструктував, сказав: якщо вони правильно виконають інструкції, нема жодного ризику, що їх схоплять.
Веспер ковтнула горілки.
— І тут починається найцікавіше. Агент видав їм два футляри для фотоапаратів, які ви помітили. Сказав, що різні кольори полегшать завдання. Пояснив, що у синьому — потужна димова шашка, а в червоному — вибухівка. Коли один з них кине червоний футляр у вас, інший має натиснути кнопку на синьому, і вони удвох під прикриттям диму зможуть відійти непомітно. Насправді димова шашка виявилася вигадкою — просто, аби болгари повірили, що зможуть зникнути. Обидва футляри містили однакову потужну вибухівку. Жодної різниці між вмістом синього та червоного не було. Задум полягав у тому, щоб одночасно знищити і вас, і бомбометальників. Для усунення третього, напевне, був ще якийсь план.
— Продовжуйте, — Бонда захопила винахідливість розробників цієї подвійної операції.
— Отже, болгари, вочевидь, подумали, що план хоча й гарний, але краще не ризикувати і діяти напевне — влаштувати димову завісу, а потім — з-поза густого диму — кидати у вас бомбу. Те, чому ви стали свідком, був саме момент, коли підручний бомбометальника натиснув кнопку на футлярі з нібито димовою шашкою, і, звісно, обидва злетіли у повітря.
Третій болгарин чекав на спільників поза «Сплендідом». Коли побачив, що сталося, вирішив: його люди щось переплутали. Але поліція підібрала деякі фрагменти червоної бомби, яка не розірвалась, і їх йому показали. Коли зрозумів, що їх обдурили і двоє його друзів мали загинути з вами, почав говорити. Гадаю, він усе ще дає покази. Але ніщо не пов’язує болгар із Ле Шифром. Їх найняв посередник, можливо, один з охоронців Ле Шифра, а ім’я Ле Шифра тому болгаринові, який вижив, нічого не каже.
Веспер закінчила розказувати саме того моменту, коли підійшли офіціанти з ікрою, горою гарячих тостів і тарілочками з дрібно нарізаною зеленою цибулею та розтертими яйцями: жовток на одному блюдці, білок — на іншому.
Ікру переклали акуратними гірками їм на тарілки, й обоє мовчки почали їсти.
Нарешті Бонд порушив мовчання.
— Маю визнати, що відчуваю неабияке задоволення, коли вбивці стають трупами замість мене. У цьому випадку вони буквально попались у власну пастку. Матіс, напевно, дуже задоволений результатами роботи: п’ятеро супротивників нейтралізовані за двадцять чотири години, — і він розповів, як вони сплутали карти подружжя Мюнців.
— До речі, — поцікавився Бонд, — а яким чином до цієї справи долучили вас? У якому ви відділі?
— Я — особистий помічник начальника відділу «С», — відповіла Веспер. — Оскільки план розробив він, то забажав, щоб його відділ узяв участь в операції, і попросив дозволу М. скерувати сюди мене. Йшлося про роль зв’язкового, отже, М. погодився, хоча й попередив шефа, що ви розлютитеся, коли дізнаєтеся, що вам нав’язали жінку, — вона зробила паузу, але Бонд промовчав, тож Веспер продовжила: — Я мала зустрітись із Матісом у Парижі, й звідти ми приїхали сюди. Моя подруга працює продавщицею у Діора, і вона якимось чином примудрилася позичити мені ці речі та сукню, в якій я була зранку, інакше не змогла би змагатись із цією публікою, — дівчина обвела рукою залу.
На роботі мені усі страшенно заздрили, хоча й не знали, в чому саме полягатиме завдання. Було лише відомо, що доведеться працювати з кимось із «подвійних нулів». Звісно, вас вважають нашими героями. Мені це лестило.
Бонд насупився.
— Отримати «подвійний нуль» не так уже й важко, якщо готовий убивати людей, — сказав. — У цьому й полягає значення таких цифр, і тут нема чим хизуватися. Свої горезвісні нулі я отримав в обмін на життя японського дешифрувальника в Нью-Йорку та норвезького подвійного агента у Стокгольмі. Можливо, вони були цілком нормальними людьми. Просто їх закрутило у світовій круговерті, як того югослава, котрого прибрав Тіто[110]. Це — суперечлива професія, але якщо взявся за
справу, доводиться виконувати накази. Як вам терте яйце з ікрою?
— Фантастичне поєднання, — відповіла Веспер. — Усе мені сподобалося. Мені майже соромно... — дівчина осіклася, побачивши холодний погляд Бонда.
— Якби не завдання, ми б не зустрілися, — мовив той.
