За дві партії він програв дванадцять мільйонів. Тепер у його розпорядженні залишилося шістнадцять мільйонів франків — саме стільки, скільки було треба поставити на кін у наступному раунді.
Раптом Бонд відчув, як спітніли долоні. Капітал танув, як сніг на сонці. З підкресленою обачністю гравця, якому нарешті посміхнулася доля, Ле Шифр легко барабанив по столу пальцями правої руки. Бонд заглянув у супротивникові очі кольору мокрого базальту, в яких застигло насмішливе запитання: «Бажаєте, щоб вас обідрали за повною програмою?»
— Suivi, — тихо мовив Бонд.
Із правої кишені він витягнув банкноти, що там лишалися, разом із жетонами, а з лівої — пачку грошей і поклав перед собою. Жодним рухом він не видав, що це — його остання ставка.
У роті стало сухо, як у пустелі. Підвівши очі, він на місці охоронця з тростиною побачив Веспер із Феліксом Лейтером. Бонд не помітив, коли вони зайшли. Лейтер виглядав трохи схвильованим, але дівчина підбадьорливо посміхалася.
Позаду почулося легке постукування по поруччю. Він обернувся, щоб побачити гнилі зуби під чорними вусами.
— Le jeu est fait[127], — сказав круп’є, і дві карти ковзнули до Бонда по зеленому сукну, яке вже не було таким гладким, а стало шерехатим, майже кудлатим, задушливим, неприродно-салатовим, як молода трава на свіжій могилці.
Світло з-під забраних під атласні абажури світильників, яке напочатку здавалося таким затишним, тепер зробило руки Бонда мертвотно-блідими, коли він при-підняв карти. Потім подивився ще раз.
Гірше бути не могло: король чирв і туз. Туз пік. Туз косився на нього, як павук «чорна удова».
— Карту, — мовив Бонд голосом, позбавленим емоцій.
Ле Шифр відкрив свої дві карти. Він мав даму та чорну п’ятірку. Зиркнувши на Бонда, витягнув із «сабо» товстим вказівним пальцем ще одну карту. Стіл завмер. Він перевернув карту і кинув її на сукно. Круп’є ретельно підчепив її лопаткою і передав Бонду. Карта була гарна, п’ятірка чирв, але Бонду червоне серце нагадало відбиток скривавленого пальця. Тепер він мав шість, а Ле Шифр — п’ять, але банкомет з п’ятьма очками міг і був зобов’язаний узяти іншу карту, щоби спробувати поліпшити свій стан за допомогою туза, двійки, трійки чи четвірки. Усі інші витягнуті карти означали програш.
Шанси були на боці Бонда, і тепер Ле Шифр невідривно дивився йому в очі. Мигцем глянувши у карту, він кинув її лицем догори.
Нею виявилася найкраща з можливих — четвірка, що давала в сумі дев’ять очок. Він виграв, причому цілком та повністю.
Бонд був звалений та вительбушений.
Приголомшений програшем, Бонд сидів нерухомо. Він відкрив свій великий чорний портсигар і витягнув сигарету. Клацнув, розкривши дрібненькі щелепи «ронсона», запалив і поклав запальничку на стіл. Глибоко затягнувся, з ледь чутним присвистом випустив дим крізь зуби.
Що тепер? Повернутися до готелю і залягти у ліжко, щоб не бачити співчутливих поглядів Матіса, Лейтера та Веспер? Зателефонувати до Лондона, а завтра летіти додому, взяти таксі до Рідженс-парку, піднятися сходами, пройти коридором і наштовхнутися на крижаний погляд М. по той бік столу, його облудливе співчуття, його «пощастить іншим разом», якого, звісно, ніколи не буде — ні разу, ні шансу, як сьогодні.
Він оглянув стіл, підняв очі на глядачів. Мало хто дивився на нього. Усі спостерігали, як круп’є відлічує гроші та збирає фішки в акуратні стоси перед банкометом. Вони жадали дочекатися, чи хтось кине виклик негаданій низці везіння — величезному банку з тридцятьма двома мільйонами франків.
Лейтер щез, напевне не бажаючи дивитися Бонду в очі після розгромного програшу. Тільки Веспер виглядала на диво спокійною та підбадьорливо посміхалась. Але вона нічого не розуміє у грі, подумав Бонд. Лейтер навіть не здогадується про прикрість поразки, що його спіткала.
До Бонда наблизився служник, зупинився, нахилився і поклав на стіл поруч з ним важезний конверт, товстий, як словник. Промимривши щось із приводу каси, відійшов.
Серце Бонда забилося сильніше. Він узяв важкий конверт без жодних написів, поклав на коліна під столом і відкрив нігтем великого пальця, наразі помітивши, що клей навіть не засохнув.
Усе ще не вірячи своїм очам, хоча й розуміючи, що це правда, він намацав товсті пачки банкнот. Обережно переклав їх до кишень; у руках залишився аркушик паперу, прикріплений до верхньої пачки. Бонд крадькома розгорнув його під столом. Там був лише один рядок, написаний чорнилом. «Допомога за планом Маршалла[128]. Тридцять два мільйони франків. З найкращими побажаннями від США».
Бонд глитнув. Піднявши голову, подивився на Веспер. Фелікс Лейтер стояв поруч з дівчиною і посміхався. Бонд посміхнувся у відповідь та підняв руку на знак подяки. Потім спробував остаточно заспокоїтись і стерти з пам’яті усі сліди відчуття безвиході, яке засмоктало його кілька хвилин тому. Це було відтермінування, але тимчасове. Чудес більше не буде. Цього разу він має виграти — якщо тільки Ле Шифр не набрав свої п’ятдесят мільйонів, якщо тільки він продовжить грати!
