Але ця дівчина зачепила його за живе, і за останні два тижні почуття до неї дещо змінилися.
Із Веспер було легко та просто. Водночас у ній залишалося дещо нерозгадане, і це підігрівало його зацікавлення. Хоча вона відкривалася потроху, Бонд відчував, що скільки б часу вони не провели разом, у її серці завжди залишиться заповідний сад, доступ до якого йому закритий. Вона була чуйною та уважною, але не безвільною і не поступалася гордим норовом. Тепер, коли він дізнався про глибоку чуттєву палкість дівчини, жадання оволодіти її тілом тільки загострилось, але він розумів, що близькість щоразу матиме солодкий присмак насильства. Фізичне єднання перетвориться на хвилюючу подорож без розчарування, що неодмінно чекає на кінцевій станції. Веспер, думав Бонд, віддаватиметься жадібно, невситимо насолоджуючись інтимними втіхами у ліжку, але при цьому не дозволятиме повністю заволодіти собою.
Оголений, Джеймс лежав на піску, намагаючись відігнати знаки, що прочитав у небі. Він озирнувся: тіні від мису майже дісталися місця його лежання.
Бонд піднявся, струсив зі себе пісок. Подумав, що після повернення треба прийняти душ. Потім неуважно підняв купальні шорти і почвалав пляжем. Тільки діставшись піжамної куртки, зрозумів, що повністю голий. Не утруднюючи себе надяганням шортів, накинув на плечі куртку і пішов до готелю.
На той момент Джеймс прийняв остаточне рішення.
Повернувшись до номера, Бонд був зворушений тим, що усі його речі дбайливо розкладені, а у ванній кімнаті зубна щітка та приладдя для гоління акуратно примощені на половині скляної полички. Іншу половину займали речі Веспер — зубна щітка, пара пляшечок і баночка з кремом для обличчя.
Перевіривши флакони, Джеймс здивувався, бо один містив нембутал — снотворні пігулки. Здається, події на віллі відбилися на нервах Веспер сильніше, ніж він уявляв.
Ванна була наповнена, поруч з рушником на стільці стояв флакон із дорогою есенцією для купання.
— Веспер! — покликав Бонд.
— Так?
— Це занадто. Я відчуваю себе якимось марнотратним жиголо.
— Мені наказали дбати про тебе. Я тільки виконую наказ.
— Люба, ванна — ідеальної температури. Вийдеш за мене заміж?
Вона фиркнула.
— Тобі потрібна служниця, а не дружина.
— Я хочу тебе.
— А я хочу омарів зі шампанським, тож ворушися!
— Гаразд, гаразд! — відгукнувся Бонд.
Він насухо витерся, одягнув білу сорочку і темно-сині штани. Розраховував, що Веспер одягнеться також просто, але коли вона без стуку постала на порозі його кімнати, вдягнена у блакитну льняну блузку, що гармонувала з кольором очей, та бордову плісировану бавовняну спідницю, був приємно здивований.
— Не можу більше чекати. Я помираю з голоду. Мій номер прямо над кухнею, й аромати, що звідти долинають, зводять із розуму.
Бонд підійшов і обняв дівчину за талію. Вона обперлася на його руку, і вони спустилися на терасу, де, в місці, куди падало світло з безлюдної їдальні, для них накрили столик.
Шампанське, яке Бонд замовив після приїзду, охолоджувалось у позолоченому відерці. Він наповнив два бокали, а Веспер розклала на тарілки смачненький домашній паштет із печінки та підсмажені рум’яні французькі хлібці з кубиками жовтого масла, поданого у льоді.
Дивлячись одне одному в очі, вони випили вино, і Бонд знову налив бокали по вінця.
За обідом він розказав Веспер про своє купання, потім вони побалакали, чим займуться зранку. Протягом вечора обоє намагались уникати проявів почуттів, але в очах дівчини Бонд бачив таке саме жадання прийдешньої ночі, яке відчував і він. Час від часу їхні руки та коліна стикалися, щоби хоч трохи зняти напругу томливого очікування близькості.
Коли омар був з’їдений, друга пляшка наполовину спорожніла, а вони щедро приправили суниці збитими вершками, Веспер глибоко зітхнула від задоволення.
— Я наїлась, як поросятко, — радісно сказала вона. — Ти завжди пригощаєш тим, що мені страшенно подобається. Мене ніколи так не балували, — кинула погляд у бік затоки, на гладі якої відбивався місяць. — Чим це я таке заслужила? — в її голосі чулися насмішкуваті нотки.
— Ти про що? — здивувався Бонд.
— Ну не знаю! Мені здається, люди отримують те, що заслуговують. Можливо, я також заслужила те, що маю, — вона посміхнулась, і очі смішкувато звузились. — Адже ти майже нічого про мене не знаєш, — додала несподівано.
Бонда вразили серйозні нотки в голосі.
— Знаю достатньо, — відгукнувся він зі сміхом. — Принаймні, цього вистачить на завтра, на післязавтра й на після-післязавтра. Ти, якщо вже зайшла мова, також про мене майже нічого не знаєш, — він долив шампанське.
Веспер задумливо подивилася Бонду в очі.
— Люди — наче острови, — зауважила вона, — які відокремлені один від одного. І скільки б вони не зближувалися, між ними завжди буде море. Навіть якщо вони одружені п’ятдесят років.
Бонд розгублено подумав, що дівчина напевне впала у vin triste[167]. Забагато шампанського наганяє тугу. Але раптом Веспер весело розсміялася.
