Чоловік з чорною плямою, зайнятий ланчем, не звернув на нього уваги.
Джеймс опустився на стілець Веспер, щоб мати змогу бачити незнайомця.
За кілька хвилин той попросив рахунок, заплатив та пішов. Бонд почув, як у дворі запрацював двигун «Пежо», і автомобіль поїхав у напрямку Руаяля.
Месьє Версуа, коли той знову підійшов до столика, Джеймс пояснив, що мадам, на жаль, перегрілася на сонці. Вислухавши співчуття, а також міркування щодо того, яка небезпечна тутешня погода, Бонд мимохідь поцікавився недавнім відвідувачем:
— Він нагадав мені приятеля, який також утратив око. У нього така ж чорна накладка.
Хазяїн відповів, що ніколи раніше того не бачив. Ланч незнайомцеві сподобався, і він додав, що днями, коли знову проїжджатиме мимо, завітає на обід. Судячи з акценту, той — швейцарець. Мабуть, якийсь роз’їзний агент, котрий торгує годинниками. Як, напевне, жахливо жити без ока! Та ще постійно стежити за тією клятою пов’язкою. Мабуть, уже звик.
— Це все дуже сумно, — погодився Бонд. — Вам теж не пощастило, — він кивнув на порожній рукав хазяїна. — А от мені пощастило.
Вони поговорили про війну. Потім Бонд піднявся.
— До речі, — сказав, — я маю заплатити за телефонний дзвінок, який мадам зробила зранку. Вона телефонувала до Парижа. Номер на Єлисейських, здається, — додав, пригадавши, що саме там міститься контора Матіса.
— Дякую, месьє, але ми вже полагодили цю справу. Я вранці розмовляв із Руаялем, і дівчина на комутаторі сказала, що одна з моїх гостей телефонувала до Парижа, але абонент не відповів. Вони спитали, чи не хоче мадам зателефонувати ще раз. Прошу пробачити, месьє, це просто вилетіло у мене з голови. Чи не може месьє перепитати мадам? Але телефоністка сказала, що телефонували у район Інвалідів[169].
Наступні два дні минули майже так само.
На четвертий день зранку Веспер поїхала до Руаяля. Таксі забрало її, а потім привезло назад. Вона пояснила, що в неї закінчилися ліки.
Увечері того ж дня вона з усіх сил намагалася бути веселою. Багато випила, а коли піднялися нагору, потягнула Бонда до спальні, й вони пристрасно кохалися. Його тіло відгукнулося на порив, але коли все скінчилося, вона уткнулася в подушку і розридалася. Бонд повернувся до своєї кімнати у розпачі.
Спав він погано, а вранці почув, як скрипнули її двері, відтак — тихі кроки східцями. Він не сумнівався, що Веспер пішла до телефона. Згодом почув, як вона повернулася — напевне, Париж знову не відповів.
То була субота.
У неділю повернувся чоловік з одним оком. Що той приїхав, Бонд здогадався тільки-но за ланчем побачив обличчя Веспер. Ще раніше він переказав їй свою розмову з хазяїном, опустивши факт, що чоловік обіцяв повернутись. Аби зайвий раз не бентежити дівчину.
Бонд зателефонував Матісу в Париж, щоб той перевірив «Пежо». Автомобіль орендувала респектабельна компанія два тижні тому. Орендатор пред’явив швейцарський паспорт на ім’я Адольфа Геттлера і вказав адресу банку в Цюріху як місце проживання.
Матіс зробив запит до швейцарської поліції. Так, у банку відкритий рахунок на це ім’я. Ним майже не користувалися. Пан Геттлер, здається, має стосунок до годинникового виробництва. Якщо будуть висловлені конкретні звинувачення, можна провести офіційне розслідування.
На такі пояснення Веспер тільки стенула плечима.
Цього разу, побачивши чоловіка, вона відразу ж встала з-за столу й пішла до себе.
Бонд розмірковував. Закінчивши снідати, він піднявся до неї. Обоє дверей були зачинені, а коли він їх відімкнув, виявилося, що дівчина сидить у сутінках біля вікна, спостерігаючи, напевне, за незнайомцем.
Її обличчя скам’яніло. Він підвів дівчину до ліжка і присів поруч. Вони відсторонено сиділи, немов незнайомі в купе.
— Веспер, — мовив Бонд, тримаючи її руки у своїх, — так далі не можна. Треба з цим покінчити. Ми мучимо одне одного, і є тільки один спосіб розрядити ситуацію. Або ти розкажеш мені про все, або ми мусимо звідси поїхати. Негайно.
Дівчина мовчала, її руки були холодними і млявими.
— Люба, — знову озвався Джеймс, — ти так нічого і не скажеш? Знаєш, першого нашого дня тут, повернувшись із пляжу, я збирався попросити тебе вийти за мене заміж. Може, почнемо все спочатку? Що це за жахливий кошмар, який убиває нас!
Веспер мовчала, потім її щокою повільно скотилася сльоза.
— Ти справді хотів одружитися зі мною?
Бонд кивнув.
— О Господи! — скрикнула вона, обняла його і поклала голову йому на груди.
Бонд міцно притиснув її до себе.
— Розкажи, люба, — прошепотів, — що крає тобі
Вона трохи заспокоїлась і перестала схлипувати.
— Залиш мене саму ненадовго, — в її голосі зазву-чала нова нотка. Нотка покірності. — Дай час подумати, — вона стиснула його обличчя руками, поцілувала в уста і з ніжністю подивилася в очі. — Любий, я намагаюся зробити так, щоб нам обом було добре. Прошу, повір. Але все так жахливо. Мені страшно... — вона знову схлипнула і схопилася за нього, мов дитина, якій наснилося щось страшне.
Він утішав її, лагідно гладив чорне волосся й ніжно цілував.
