Я кохаю тебе усім серцем, і поки ти читаєш ці рядки, сподіваюся, ти також ще мене кохаєш, оскільки за мить твоє почуття до мене помре. Отже, прощавай, моя любове, поки ми ще любимо одне одного. Прощавай, коханий мій.
Я — агент МВС[171]. Так, я подвійний агент і працюю на росіян. Мене завербували через рік після закінчення війни, і відтоді я працювала на них. У мене був роман з поляком, який служив у британських ВПС. Я все ще кохала його, коли зустріла тебе. Ти зможеш з’ясувати, хто він. Він двічі нагороджений орденом «За бойові заслуги», а після війни М. тренував його, щоб закинути до Польщі. Його спіймали, катували і під тортурами він багато чого розповів, у тому числі про мене. Росіяни прийшли до мене й пообіцяли, що він житиме, якщо я погоджуся працювати на них. Він про це не знав, але йому дозволили писати мені листи. Вони приходили щомісячно п’ятнадцятого числа. Скоро я зрозуміла, що потрапила у замкнене коло. Мені була нестерпною думка про те, що п'ятнадцятого не отримаю листа. Що означатиме: його стратили. Я намагалася передавати їм якомога менше інформації. Ти мусиш мені повірити. А потім з'явився ти. Це я розказала, хто отримав завдання в Руаялі та під яким прикриттям. Саме тому вони все знали про тебе задовго до прибуття і мали змогу встановити мікрофони. Ле Шифр також був у них під підозрою, але росіяни не знали, яке завдання тобі доручено, крім того, що це стосується Ле Шифра. Так я їм сказала.
Потім мені наказали не стояти позаду тебе в казино, а також простежити, щоб ані Матіс, ані Лейтер не опинились у тебе за спиною. Саме тоді їхня людина тебе ледь не застрелила. Потім мені наказали інсценувати своє викрадення. Напевне, ти дивуєшся, чому я була такою небалакучою в нічному клубі — я знала, що станеться далі. Мене не чіпали, бо працюю на МВС.
