— А тепер іди, — сказала вона. — Мені треба пороз-мірковувати. Ми щось придумаємо.
Веспер витягла носовичок та витерла сльози.
Вона провела Бонда до порога, там вони знову міцно обнялися. Потім дівчина ще раз поцілувала його і виштовхнула за двері.
Того вечора до них повернулася радість близькості, яка виникла першого дня. Веспер була збудженою, і хоча інколи її сміх звучав дещо силувано, Бонд вирішив піді-грати. Лише під кінець обіду необачно сказана репліка змусила Веспер пригальмувати.
Вона погладила його долоню.
— Давай не будемо зараз про це, — сказала вона. — Забудьмо про те, що було. Це в минулому. Зранку я розкажу тобі все.
Веспер поглянула на нього, і раптом її очі наповнилися сльозами. Вона витягла зі сумочки носовичок і обережно витерла їх. — Налий мені шампанського, — попросила вона й хихикнула. — Хочу випити. Ти п’єш більше за мене, так нечесно.
Вони сиділи і пили разом, поки не покінчили з пляшкою. Веспер підвелася, трохи погойдуючись, схопилася за спинку стільця і знову хихикнула:
— Тепер я справді п’яна, — сказала. — Який сором! Будь ласка, Джеймсе, не соромся мене. Я напилася, щоби бути веселою. Ось тепер мені весело, — Веспер зайшла ззаду та скуйовдила долонею його чорне волосся. — Не барися, підіймайся скоріше до мене. Я страшенно тебе хочу.
Вона надіслала йому поцілунок рукою і зникла.
Наступні дві години вони любилися, повільно та пристрасно, переповнені радісним відчуттям закоханості, яке Бонд уже й не сподівався повернути. Усі бар’єри сором’язливості та недовіри, що розділяли їх, здавалось, упали, а слова, котрі вони шепотіли одне одному, знову набули щирості й чистоти. Навіть тінь недовіри вивітрилася.
— Іди до себе, — наказала Веспер, коли Бонд ненадовго задрімав у її обіймах.
Немов намагаючись забрати слова назад, дівчина міцно обняла його й зашепотіла ніжності, притиснувшись до нього усім тілом.
Коли Бонд нарешті встав і нахилився, щоб поправити волосся та поцілувати на прощання, Веспер простягнула руку до лампи й увімкнула світло.
— Подивися на мене, — сказала, — і дай подивитися на тебе.
Бонд опустився поруч з нею на коліна.
Веспер вдивлялась в обличчя, немов бачила його вперше. Потім потягнулась і обвила рукою шию. В її глибоких блакитних очах стояли сльози, коли вона притягнула його голову до себе й ніжно поцілувала в уста. Потім відпустила його і вимкнула лампу.
— На добраніч, любий мій, — прошепотіла.
Бонд схилився і поцілував дівчину, відчувши на губах солоний присмак сліз. У дверях він озирнувся.
— Спи, моя крихітко, — мовив. — Не турбуйся, тепер усе буде добре.
Він тихенько зачинив за собою двері й, відчуваючи, що його серце сповнене любові, пішов до себе.
Зранку хазяїн пансіону приніс листа.
Він увірвався в номер Джеймса, тримаючи конверт так, немов той палав.
— Сталося нещастя. Мадам...
Бонд зіскочив з ліжка, кинувся до ванної кімнати, але двері виявилися зачиненими. Він метнувся назад — через свою кімнату — коридором, повз перелякану покоївку.
Двері у номер Веспер були відчинені. Сонячне сяйво пробивалося крізь віконниці, освітлюючи кімнату. На подушці виднілось її чорне волосся, а під простирадлом вимальовувалися контури тіла, що застигло, наче витесане з каменю.
Бонд упав на коліна перед ліжком і відкинув покривало.
Вона спала. Здавалося, вона спала. Очі заплющені. У рисах милого обличчя нічого не змінилося. Вона виглядала такою, як завжди, проте... тепер була нерухомою, без пульсу, без дихання. Саме так. Без дихання.
Трохи згодом увійшов хазяїн, торкнув Бонда за плече і показав на порожню склянку на столику біля ліжка. На дні був осад. Поруч лежали книжка Веспер, пачка цигарок та сірники й ті жіночі дрібнички, що нагадують радше символи: люстерко, помада, носовичок. На підлозі валявся порожній флакончик з-під снодійного, той, який Бонд бачив у ванній у день приїзду.
Джеймс підвівся на ноги і спробував опанувати себе. Месьє Версуа простягав йому конверт, який Бонд нарешті взяв.
— Будь ласка, повідомте комісара поліції, — попросив Бонд. — Я буду в себе у кімнаті, якщо знадоблюся.
Не озирнувшись, Джеймс, як автомат, пройшов до себе.
Він присів на краєчок ліжка і деякий час дивився крізь вікно на безтурботне море. Потім поглянув на листа. На конверті великими округлими літерами були написані два слова «pour Lui[170]».
Промайнула думка, що, напевне, Веспер навмисне залишила інструкції розбудити її раніше, щоб її знайшов не він.
Бонд перекинув конверт. Ще зовсім недавно її гарячий язичок торкався смужки клею, щоб заліпити листа.
Він глибоко зітхнув і розкрив конверта.
Лист виявився недовгим. Трохи затримавшись на перших рядках, Джеймс пробіг його швидко, тільки дихання прискорилося.
Потім Бонд віджбурнув листа, немов то був смертоносний скорпіон.
