Це означало, що десять мільйонів франків йому вислали. Телеграма стала відповіддю на запит Бонда про додаткове фінансування, який він відправив у штаб-квартиру в Лондоні через Париж. Своєю чергою, Париж поспілкувався з Лондоном, а Клементс — голова департаменту, де служив Бонд — звернувся до М., який хоч і скривився, але наказав «брокеру» владнати питання в казначействі.
Бонд якось працював на Ямайці, й тут, у Руаяль, перебував як дуже заможний представник торгового дому «Каффері» — провідної ямайської фірми з експортно-імпортних операцій. Інструкції йому передавали з Ямайки через неговіркого чолов’ягу — голову фотовідділу «Дейлі Глінер», популярної на Карибах газети.
Той чоловік у «Глінері» на ім’я Фосетт колись працював рахівником на черепаховому промислі — найбільшому на Кайманових островах. Він був одним з тих хлопців, які на початку війни пішли добровольцями, а закінчив Фосетт помічником скарбника невеличкого підрозділу морської розвідки на Мальті. Після війни він з важким серцем готувався повернутися на Каймани, коли на нього звернув увагу карибський підрозділ секретної служби. Після інтенсивної підготовки з фотографування і набуття інших навичок Фосетт, із мовчазної згоди впливової на Ямайці людини, отримав місце праці у фотовідділі «Глінера».
У проміжку між сортуванням фотографій від великих агенцій — «Кістоун», «Вайд-Ворлд», «Юніверсал», «Ай-Ен-Пі» та «Рейтер-фото» — він одержував телефоном категоричні інструкції від людини, яку ніколи не бачив, і мав виконувати деякі прості дії, що не потребували нічого особливого, крім абсолютної обачності, швидкості й точності. За незначні послуги щомісячно отримував на свій рахунок у канадському «Роял Банку»[37] двадцять фунтів від неіснуючого англійського родича.
Теперішнє завдання Фосетта полягало в тому, щоб негайно передавати Бонду в повному обсязі тексти повідомлень, отриманих на домашній телефон від свого анонімного адресата. Той запевнив Фосетта: нічого з того, що він надішле далі, не викличе ніяких підозр у поштової служби Ямайки. Тому він аніскілечки не здивувався, коли нараз перетворився на позаштатного кореспондента агенції «Мерітайм Прес та Фото» з можливістю надсилати оплачені наперед повідомлення до Франції і Англії з підвищеним на десять фунтів гонораром.
Фосетт відчував себе захищеним та підбадьорився настільки, що почав марити про медаль Британської імперії[38], а також зробив перший внесок за «Морріс-майнор»[39]. Ще він придбав зелений козирок, якого давно жадав і який допомагав йому підтримувати враження важливої персони на посту начальника фотовідділу.
Телеграма надала Бонду деякі деталі. Він відвик від прямого підпорядкування, і такий порядок справ йому подобався. Почувався комфортно, позаяк мав годину-другу люфту в спілкуванні з М. Він розумів, що такий стан речей радше обманливий, що, найімовірніше, в Руаяль-лез-О є інший співробітник спецслужби, який рапортує незалежно, однак не міг відмовитися від ілюзії, що перебуває не за якихось сто п’ятдесят миль поза Каналом від жахливої будівлі контори біля Ріджентс-парку[40], та що за ним не спостерігають, оцінюючи, ті нечисленні холодні мізки, завдяки яким усе це і працює. Подібно до Фосетта, мешканця Кайманів з Кінгстона, котрий розумів: якщо придбає «Морріс-майнор» одразу, замість того, щоб підписати договір про кредит, хтось у Лондоні прознає це і зацікавиться, звідки в нього гроші.
Бонд перечитав телеграму двічі Потім відірвав бланк з пачки на стійці (навіщо залишати відтиск) і написав відповідь великими літерами:
ДЯКУЮ ІНФОРМУВАТИМУ ПЕРШІЙ НАГОДІ БОНД
Він віддав бланк консьєржу, а телеграму за підписом «ДаСільва» поклав у кишеню. Наймачі консьєржа (якщо такі є) зможуть отримати копію телеграми за хабар у місцевому поштовому відділенні, якщо, звісно, консьєрж ще не відпарював конверта чи не прочитав текст горініж, поки його вивчав сам Бонд.
Бонд узяв ключа, подякував консьєржу і попрямував до сходів, похитавши головою ліфтеру. Знав, який небезпечний сигнал може подати ліфт. Хоча Бонд не очікував, що хтось соватиметься на другому поверсі, але обережність не завадить.
Безшумно підіймаючись на пальцях, він пошкодував про пихатість своєї відповіді М. через Ямайку. Як гравець Бонд вважав помилкою встрявати у гру з невеликим капіталом. Проте М., найімовірніше, більше не дасть. Бонд стенув плечима, звернув до коридору і безшумно пішов до дверей свого номера.
Точно пам’ятав, де вимикач — одним рухом розчинив двері, увімкнув світло, вихопив пістолета й завмер на порозі. Його глузливо зустріла тиха і порожня кімната. Не звертаючи уваги на напіввідчинені двері у ванну кімнату, він клацнув замком, увімкнув лампу біля ліжка, іншу — над дзеркалом і кинув пістолет на канапу біля вікна. Потім нахилився, щоб перевірити, чи на місці його чорний волосок, який він перед обідом прикріпив до шухляди секретера.
