Корок лунко вискочив з пляшки, й Елінор поставила вино на стіл. Дівчина обернулась і подивилася батькові у вічі.
– Ні, – відказала рішуче.
– З хлопцем, певна річ?
– Певна річ, – всміхнулась Елінор.
– А куди хоче він?
– І сам добре не знає. Згадував про якийсь грецький острів – просто поніжитись на сонці, покупатися.
– Звучить непогано, – кинув Аллен.
– Він обіцяє, що на тому острові не буде жодного комп'ютера, навіть друкарської машинки. Каже, я повернуся до роботи з новим натхненням. – Елінор розправила букетик, що його принесла, й поставила квіти у вазу посеред столу. – Він там колись уже був… – Вона всміхнулася. – З іншою жінкою.
– Він тобі про це сам сказав? – запитав Аллен, намагаючись притлумити в своєму голосові осудливі нотки.
– Він розповідає мені про все, – відповіла Елінор. – Такий уже вдався.
– Часи міняються… – промовив Стренд якомога м'якше. – Що не кажіть, а міняються. За моєї молодості… – Він замовк і криво посміхнувся. – За моєї молодості… Ет, пусте. А ти йому про все розповідаєш?
– Вибірково – про все – засміялася Елінор.
– Чому ти не приведеш його якось увечері сюди?
– Він не любить ходити по сім'ях. Та й, зрештою, я в ньому не певна. Поки що. Побачимо, чи витримає він тритижневе випробування. Тоді, може, я й піддам його екзекуції через знайомство з вами.
– Як знаєш, – сказав Аллен. – Надішлеш мені листівку, Я б сам не проти побувати на якомусь грецькому острові. І не тільки три тижні, Може, як вийду на пенсію…
Елінор ступила до нього, обняла і серйозно подивилась йому у вічі. Вона була нижча за сестру, тендітніша й успадкувала від матері гарненький рівний ніс і сині очі.
– Це жахлива несправедливість, правда ж? – мовила вона лагідно. – Я маю змогу поїхати ось так, на три тижні, попрацювавши всього два роки, а ти…
Аллен ніжно поплескав її по спині.
– Ми своїм життям задоволені. Ми обрали сім'ю, а в тебе сім'ї немає… Поки що…
– Амінь! – докинула Елінор.
З кухні, скидаючи з себе фартуха, ввійшла Леслі.
– Вечеря майже готова, – повідомила вона. – Місіс Кертіс усе розставила, можна подавати на стіл. – Місіс Кертіс була дружина Алєксандера і тричі на тиждень допомагала Леслі по господарству. – Всі зібралися?
– Немає Керолайн, – сказала Елінор, відступаючи – від батька.
– Дивно, – сказала Леслі. – Уже чверть години як споночіло. На тенісному корті робити їй у темряві нема чого. Та й знає вона, коли ми сідаємо за стіл.
– Може, зайшла випити содової чи ще чого, – мовив Аллен. – Давайте й ми вип'ємо. Вам чого, Леслі, Елінор?
Він підійшов до серванта й відчинив дверцята. Там стояла пляшка віскі й пляшка хересу.
– Дякую, мені не треба нічого, – сказала Елінор.
Аллен ніколи не бачив, щоб дочка пила – хіба зрідка трохи вина, – і йому стало цікаво, чи вона теж така стримана, коли вечеряє з хлопцем, що розповідає їй геть усе, а чи приберігає свою стриманість тільки для батька й матері?
– А мені хересу, – мовила Леслі.
Коли Аллен налив їй хересу і шотландського віскі з содовою для себе, увійшов Джіммі – після душу чистий, свіжий, пропахлий милом.
– Салют, Елінор! – привітався він. – Як справи в окраси нашої сім'ї?
– Працюю не покладаючи рук, – відказала Елінор. – Ба, та ти сьогодні аж блищиш!
– На твою честь! – кинув Джіммі. – Коли ти вшановуєш родину своїм візитом, то мені доводиться принаймі поголитись.
– А знаєш, так тобі навіть до лиця, – сказала Елінор. – Трохи схожий на корсиканського розбійника, що прибрався до меси!
Джіммі вишкірив зуби.
– О, в мене є шанувальниці! Правда, їх небагато.
– Джіммі, – озвався Аллен, – ми з матір'ю хочемо випити. Приєднаєшся?
Джіммі похитав головою.
– Готуюся до Олімпійських ігор.
– Олімпійських ігор? – іронічно перепитала Елінор. – Це ж яких?
– Тисяча дев'ятсот дев'яносто шостого року, – відказав Джіммі, знову ошкірившись. – Сподіваюся взяти золото за швидкісне вдоволення бажань.
– Я поставлю на тебе всі свої гроші, братику! – посміхнулася Елінор.
Вони завжди заводились, і Елінор не приховувала свого невдоволення тим, як Джіммі живе і з ким приятелює. А Джіммі, хоч і був високої думки про сестрині здібності, проте вважав, що Елінор марнує життя, бабраючись, як він казав, у безглуздому, закомп'ютеризованому буржуазному кориті. У рідкісних вибухах Джіммі проявлялося якесь несформоване, позбавлене мети лівацтво, воно турбувало Аллена з його чіткими, прагматичними поглядами на суспільство, де їм судилось жити, одначе сперечатися з хлопцем він не пробував. «Неминучі муки юності», – думав він, коли Джіммі вибухав. Аллен знав, що Джіммі й Елінор щиро люблять одне одного, проте інколи їхні суперечки доходили до взаємних образ.
Він гучно відкашлявся й підняв склянку.
– За що ми… – Він обернувся до Елінор. – За Грецію!
Леслі здивовано підвела очі.
– Яку Грецію?
– Мамо, я розповім тобі потім, – сказала Елінор. – Це розмова жіноча.
– Ох, бідолашна куховарка! Усі плітки прогавить, поки порається на кухні! – Леслі зітхнула й надпила херес. – Ну все. Годі. Якщо за п'ять хвилин Керолайн не з'явиться, почнемо вечеряти без неї. Аллене, вона тобі часом не казала, що затримається?
