– Вона любить влаштовувати сцени. Особливо зі мною. Це для неї найкраща розвага. – Хейзен підвівся, смикнув за комір, розтягуючи його ще дужче, й заходив по кімнаті. – Мадам Аркур зібралася й поїхала. Подалася серед ночі не знати куди. Я б не дорікав і вам, якби ви вчинили так само. Одне слово, ні на які виноградники завтра не їдемо. Це дуже порядно з вашого боку, що ви не кидаєте мене в таку скрутну хвилину. Після всіх отих страшних звинувачень… Не знаю, що б я тепер робив, якби не побалакав із вами. Насамперед я повинен вам пояснити дещо.
– Нічого ви не повинні мені пояснювати, Расселе.
Хейзен, не спиняючись, похитав головою.
– Щодо Барбари – це правда. Мабуть, я вчинив нерозумно, взявши її з собою. Я помітив, що і Леслі її присутність не сподобалася.
«Барбара, – подумав Стренд. – Нарешті я знаю, як її звуть!»
– Я дуже до неї прив'язався. У нас таки були спільні справи. – В його голосі прозвучали нотки обурення. – І ми нікому не заподіяли, ніякої шкоди! Вона славна жінка, і тепер я не знаю, як зробити, щоб вона забула про сьогоднішнє. Торік Барбара приїздила у справах до Штатів і провела кілька вихідних на узбережжі. Але ж, господи, принаймні ще шестеро людей були в той час у домі! Це мої триклятущі пронози-сусіди! «Друзі в Америці негайно мене повідомили, що ти вибрався сюди!» – перекривив Хейзен дружину. – «Сотні друзів»! А весь отой бруд про вас та вашу родину! Просто в голові не вкладається: як. можна отак перекрутити все про моїх друзів, яким я з радістю готовий завжди подати руку допомоги? Ні, Аллене, в світі не залишилось нічого святого, ніякої віри в добро. Тільки злість. Безмежна злість. Зграя покидьків, які пили моє вино й бенкетували за моїм столом, ладні роздерти людину на шматки лише за десять хвилин утіхи, поплескати язиком про те, що зовсім їх не стосується! Про щось настільки невинне, як перший подих новонародженого немовляти! Господи, може, це буде й краще, коли я віддам отой клятий будинок їй! І під три чорти всю сотню її друзів! – Тепер Хейзен мовби виголошував промову й бігав по кімнаті все швидше й швидше.
– Ви справді хочете віддати їй будинок?
– А що мені лишається робити? Про самогубство то була не просто погроза. Після того, як ви пішли і я зостався з нею сам, вона сказала, ніби вже домовилася в Нью-Йорку з одним адвокатом. Я того чоловіка знаю, і хай бог милує мати з ним справу! Вона про все написала, пославшись на конкретні факти та джерела, і доручила йому після свого самогубства опублікувати це в пресі. Моє ім'я буде розтоптане в багнюці. Те саме чекає й багатьох інших людей, не один щасливий шлюб опиниться на краю безодні. Мені доведеться поступитись. Скажу вам відверто: я цю суку ненавиджу і з радістю побачив би її мертвою, але я все життя почуватиму себе винним, коли знатиму, що це сталося через мене, через купку паршивих доларів та старезний будинок – руїну, яку через кілька років однаково змиє океан. Я віддам їй усе, що вона схоче, хай навіть сам залишуся без жодного цента! Та цього не буде. Вона все життя купалася в багатстві, але побачили б ви, як спалахують у неї очі, коли вона починає говорити про гроші! Я нацькую на неї одного молодого адвоката з моєї контори, і вона поступиться. Коли вона побачить доброго живчика, що ладен утішити її, самогубство вже не здасться їй таким привабливим, навіть якщо це може знищити мене. Вона вгамується, я знаю.
– Я був би радий допомогти вам, – мовив Стренд, вражений муками Хейзена.
