…Лев Давидович Ландау був складною й цікавою особистістю, «жахливою дитиною радянської фізики». У своїх зовнішніх проявах завжди поводив себе як Дон Кіхот. Це був тип «вічного юнака». Будучи найвидатнішим теоретиком Радянського Союзу, він був дуже далеким від церемоній та чинопоклоніння. В Академії наук сиділи шановні, як висловлювався Ландау, «мужі з борідками», яким було дуже далеко до нього. Молодий 27-річний Ландау був вищий за них усіх на голову, але в Академію наук його не прийняли. Йому було приємно дратувати «мужів з борідками». Він досконало володів своїм фахом, а шановні професори не завжди були певні себе. Якось після доповіді Йоффе він зауважив: «Те, про що розповів Йоффе, дуже цікаво, шкода тільки, що все це немає ніякого дотичності до науки». Всі вибухнули сміхом, але кількома формулами Ландау довів слушність своєї критики. Завжди був схильним до жартів, кривлявся як школяр, провокував кожного, хто хизувався своїм становищем чи іменем.
Комусь із радянського керівництва прийшла в голову блискуча ідея встановити ієрархію для науковців. Були створені урядова та регіональні комісії для надання кожному науковцеві відповідного статусу. Найвищим ступенем був ступінь «доктор наук». Нижчі ступені: «старший науковий працівник», «молодший науковий працівник» й так далі. Наш інститут, як провідний у країні, здобув право самостійно надавати ці ступені. Комісія під головуванням директора цілими тижнями займалася цим питанням. 1 квітня 1935 року на дошці оголошень інституту з’явився наказ директора, в якому кожному науковцеві присвоювалось наукові ступені. Результати роботи комісії були дивними. Якийсь незначний асистент у наказі став доктором, а видатний фізик мав задовольнятись званням молодшого науковця. «Понижені у званні» з обуренням і протестами побігли до директора. Директор же сказав, що він нічого не знає. Всі, опріч Ландау, забули, що було 1 квітня. Виявилось, що це Ландау приніс наказ директорській секретарці для оголошення. Та бездумно поставила на документ печатку і вивісила його для ознайомлення. Ландау по-королівськи втішався, спостерігаючи реакцію самовпевнених «мужів з борідками».
Якось йому прийшла в голову ідея створення ерототехнічного інституту. Запитав мене:
— Чи не бажаєте стати секретарем нового інституту ерототехніки?
— Мені не дуже зрозуміло, про що йдеться та при чому тут я.
— Олександре Семеновичу, ви маєте у своєму інституті найбільш розвинену ерототехніку, її треба поставити на службу загалу.
— Як ви до того додумались, Леве Давидовичу?
— Бачу за результатами.
— Видимість оманлива, я живу тут як монах. Які завдання ви ставите перед новим інститутом?
— Треба відкрити закони статевих стосунків.
Потім він запропонував дати визначення стадіям зближення чоловіків і жінок: 1 — зустріч, 4 — знайомство, 8 — прогулянка, взявшись за руки, 13 — перший поцілунок і так далі, 20 — стосунок.
Я запитав:
— І це все?
— Натурально, Алексе.
— Одразу видно, що ви новачок, Леве Давидовичу. Гадаю, що з 20-ої все тільки починається.
— Необхідно також класифікувати об’єкт дослідження, особливо жінок: 1 — ідеальна жінка, від якої неможливо відвести очей, коли вона трапляється в житті, 5 — щось таке на що не варто дивитись; між ними — всі інші ступені.
Я не прийняв його пропозиції. Він завжди знаходив час на такі дурниці. Ніхто не бачив його працюючим. А саме в той час він написав свої дуже значні наукові праці, котрі, як здавалось, давалися йому легше, ніж іншим їх читання.
Найліпша риса Ландау була та, що він не терпів ніякої брехні, ніякої облуди. Брехня, де б він із нею не стикався, викликала його іронічну посмішку. Було ясно, що така застава неодмінно призведе його до конфлікту з пануючою диктатурою. Ландау був відважним, уголос говорив те, про що інші мовчали. Лише високий науковий авторитет оберігав його в той час від ДПУ.
…Я відмовлявся давати відповіді на питання Рєзнікова, які були для мене незручними. ДПУ виходило з положення, що кожна людина з критичним способом мислення є ворогом народу. Нема сумніву, що Ландау належав саме до цієї категорії.
— Громадянине слідчий, я не можу зрозуміти, чого ви від мене хочете? Ландау є настільки гідною уваги постаттю, що я впевнений, — ви знаєте про нього більше, ніж я. Навіщо ви вимагаєте від мене його характеристику?
— Хочемо вас змусити до зізнання, що всі ваші приятелі були ворогами народу.
— Якщо Ландау ворог народу, то чому ви його не арештуєте?
— Його ще оберігає світова слава, але це буде недовго.
— Ландау ніколи не був моїм близьким приятелем, хоча я завжди з охотою розмовляв із ним.
— У такому разі перейдемо до вашого сердечного приятеля англійського контрреволюціонера Мартіна Руемана. Що вам відомо про Руемана? Коли він став на службу до «Інтеллідженс Сервіс»?
— Перш за все, Руеман не є контрреволюціонером.
— Хто ж він, у такому разі, є? Може комуніст?
— Ні. Руеман є типовим англійським лібералом з великими симпатіями до соціалізму.
