Коли Шадрі ступила вперед, аби розглянути барельєф зблизька, то поставила ногу на вищу за інші кам’яну сходинку і почула клацання. Її тіло охопив сильний жар, і раптом кам’яні фігури на стіні почали рухатися. Скульптури на барельєфі зрушилися, кам’яні зображення загуркотіли, поволі оживаючи, немов лялькова вистава. Добре озброєні бойові загони стрімко стиналися, верхові рептилії проти вовкоподібних коней. Солдати Лютих били палицями і встромляли списи у своїх кам’яних супротивників.
Шадрі спостерігала, як ожиле бойовище ставало все жорстокішим, бій розгорався усе запекліший. З кам’яних фігур лилася кам’яна кров. Один з командирів насадив свого супротивника на зубчастий спис, потім подався вперед, щоб відрубати ворогові голову. Він переможно підняв свій зловісний трофей і повернувся до Шадрі. Його сірі скам’янілі очі пронизливо дивилися просто на неї.
Голосно видихнувши, дівчина поспіхом зійшла з платформи, і весь рух припинився. Фігури не повернулися до своїх початкових положень, а завмерли у загрозливих позах, як у часи кривавої стародавньої битви.
Шадрі ошелешено дивилася на мовчазну картину, потім захихотіла.
— Як цікаво. Я всього цього не знала.
Вона запише подробиці у свій журнал, як тільки влаштується біля багаття.
Сутінки опустилися на землю, і Шадрі, знову замугикавши під ніс, заходилася шукати місце для ночівлі. Розумніші люди тікали би з цього місця з привидами ще до настання повної темряви, проте її питання були сильнішими за її страхи. Якщо стародавня раса давно зникла, як це місце могло завдати їй шкоди?
— Забобони — це ворог знань, — сказала вона собі.
Проводячи стільки часу на самоті, Шадрі часто розмовляла вголос, аби мати собі компанію, хоча їй варто було бути обережною з цією звичкою, коли вона поверталася в місто, щоб люди не подумали, наче вона не при собі.
На зарослій площі Шадрі знайшла припідняту прямокутну платформу, схожу на побачену сцену, що мовчала тисячоліттями, і вона вирішила, що це непогане місце для ночівлі. Шадрі скинула свою громіздку торбу, радіючи, що звільнилася від тягаря. Дівчина порухала плечима, щоб їх розслабити, потім зібрала гілки, опалі галузки та сухе листя і розвела в темряві тріскуче багаття. Вона позносила достатньо гілля, щоб підгримувати вогнище впродовж усієї ночі.
Коли Шадрі висмикувала з плитняка сухий кущ, той вивільнився з музикальним дзенькотом кришталю. Гілки огортали впалу реліквію, наче дерево зі срібла та заліза. Сині кришталеві уламки лежали навколо впалого предмета.
Тільки один із пласких трикутних кристалів залишився неушкодженим, його гладенька поверхня була вкрита позначками Лютих. Після того, як Шадрі протерла затверділий бруд долонею, вона знайшла другий шар письма з протилежного боку. Тримаючи кристал ближче до багаття, Шадрі намагалася прочитати написи, проте символи були нерозбірливими, хоч і захопливими. Дівчина хотіла коли-небудь вивчити мову Лютих. Вона все вивчить, рано чи пізно.
Шадрі розстелила плащ, підставила торбу, щоб можна було опертися на неї, і всілася зі схрещеними ногами біля жвавого вогнища, спантеличено розглядаючи трикутний кристал. Вона нахиляла його вперед і назад при світлі вогню, але невловимі питання мучили та зводили її з розуму.
Її багаття було єдиною яскравою плямою у стародавньому місті. Якби вона дала волю своїй уяві, то, можливо, уявила б собі вартових у тінях, голоси зниклої раси, які обурилися б на неї за те, що вона сюди проникла. Але якби хтось із Лютих піднявся з могили та постав перед нею, Шадрі встала б і завзято вимагала би відповідей. О, як вона цього прагнула!
Приготувавшись до сну, вона лежала зовсім нерухомо, притулившись головою до своєї торби, і дивилася вгору на зорі — на всі інші досконалі світи й людей, створених первісними богами Лютих, — і уявляла стародавню расу. Про що вони думали, коли створювали людей? Вона згадала, як робила розтин трупа з лікарем Северном, дивуючись заплутаності органів, м’язів, судин, шукаючи, де могла б ховатися відсутня душа. Вона відчувала, як б’ється її серце, тече кров, думки рояться в розумі.
Кур, як вважалося, створив і захищав Лютих, а люди були вторинною расою, створеною для того, щоби служити як раби або знаряддя. Ані Кур, ані будь-хто інший із втрачених і зниклих богів у Всесвіті навколо безлічі інших зірок не звертав уваги на людей. Вони були самі по собі.
Шадрі приклала долоню до грудей і відчула серцебиття, проте нічого іншого відчути не змогла. Вона була жива; вона могла думати; вона могла мріяти. Що ще потрібно? Шадрі було цікаво, як це — мати душу...
Ця думка викликала у ній гнів. Чому Люті були вищими? Якщо Кур покинув їх, звідки древня раса знала, що вони особливі?
— Чому ви вважали себе не такими, як я? — запитала вона вголос на той випадок, якщо хтось із привидів Лютих раптом буде слухати її. — Звідки ви знаєте, що Кур не звертає уваги на мою расу лише тому, що нас створили ви, а не він? — Її лоб зморщився, темні брови наблизилися одна до одної, і вона знизила голос аж до шепоту, бо питання було настільки зловісним. — Звідки вам узагалі знати, що Кур існує?
