Дівчина чула, що в Ішарі, де люди створили власних божків, магія була набагато сильнішою. Якщо так, то чому народ Співдружності не міг зробити те саме? Магія, що залишилася тут, занадто слабка? Їхні вірування можуть бути не менш сильними, це вже точно! Чи повинні люди Співдружності соромитися цієї невдачі? Чи це щось, що вони могли б придумати, як виправити, якби дуже постаралися?
Або все навпаки? Ішаранці зробили щось страшне й жахливе, коли створювали своїх божків?
Як завжди, питання Шадрі множилися, і кожна таємниця породжувала наступну. Саме це робило життя захопливим і цінним, але кожен знак питання вказував на прогалину в її знаннях, і Шадрі була сповнена рішучості витратити все життя на заповнення цих прогалин.
Знову замугикавши під носа, вона загорнулася у плащ і притиснула трикутний кристал до серця. Можливо, поки вона спатиме, відповіді прийдуть у снах. Однак вона на це не покладалася, бо відповіді зазвичай отримати набагато складніше.
Навколо неї невиразно вимальовувались загадкові руїни, серед яких вона почувалася захищеною. Вона залишиться тут і шукатиме власні відповіді, намагаючись докопатися до істини, аж поки все не з’ясує.
Вершини скель здіймалися з океану піску далеко у пустці Печі. Кам’яні моноліти скидалися на браму на краю пасм сірих гір, які пронизували пустелю.
Королева By та її піщані Люті вижили, відновилися і тепер процвітали тут. Неймовірна спека нагадувала їй про залиті кров’ю поля бою наприкінці епохи воєн, після того як вона поранила лице своєї суперниці Онн і після того як її люди витягнули її з місця запеклої битви під щитом захисної блискавиці. У ті часи магія світу була дуже потужною...
Поранений Оссус сховався глибоко під землею задовго до цих подій, а після того угруповання Лютих майже знищили одне одного за століття воєнного протистояння. Останні Люті відступили у віддалені райони, зранені, проте живі і не скорені. Вони просто чекали, щоб закінчити свою війну.
Сама ж By сподівалася, що Кур спостерігає за ними і зможе побачити гнів мучеників, побачити, як вона та її піщані Люті намагаються в точності виконувати його настанови, навіть після того, як з його коханою Раан так підло обійшлися, коли злостива Сут отруїла власну сестру й ледь не занапастила весь світ своїми ревнощами. Як нащадок Раан, By продовжить війну помсти проти крижаних Лютих, що тривала вже багато поколінь.
Королева пересунула трикутний зелений щит на руці. Вона не знала, що там, далеко на півночі, роблять її суперники, проте вона та її народ тепер сильні, і вони розбудять дракона — як вимагав того Кур. На це знадобиться час, і їм потрібно випробувати свою магію, але вони доб’ються свого. Піщані Люті стануть обраним народом Кура.
Десятеро її найвідданіших супутників, включаючи брата Кво та мага Аксуса, їхали верхи на ауґах під променями палючого сонця. Вони залишили свою фортецю з піску та каменю далеко в пустелі, вирушивши в напрямку гір. Рептилії пересувалися з гуркотом, залишаючи глибокі сліди трипалих ніг на піску. By озирнулася на піднятий ними пісок, що крутився у вирі, і побачила низку їхніх слідів.
Вбрані в коричневу шкіру із золотими лусочками, вони слідували по лінії розлому, шукаючи точку резонансу на далекому південному краю гір. Жодна людина ніколи не заходила так далеко в Піч, оскільки люди не могли б вижити в таких пекельних умовах. Саме тому By, як любляча королева, захищала та прикривала своїх особливих слуг-людей, щоб вони вижили та могли продовжувати працювати на будівництві. Завдяки цьому померли не всі вони, а лише їх незначна частина.
Брат королеви під’їхав до неї та примружив бурштинові очі від спеки, що брижами розходилася видноколом, розмиваючи нерівний гірський хребет.
Сестро, ми використаємо свою магію тут? Випустимо її всю?
Її ауґа рухався вперед, похитуючись.
— Я хочу побачити, чого ми можемо досягти. Вдаримо по цих горах, струснемо дракона. Це лише перший крок, але думаю, що ми зможемо змусити його заворушитися.
Кво вишкірився, показуючи ідеально рівні зуби. Його довге волосся спадало на плечі, наче грива.
Ми можемо зрівняти з землею ці гори та рознести вщент пустелю, якщо захочемо.
By похитала головою. Вплетені у її волосся золоті підвіски задзвеніли.
Ми не будемо розносити пустелю, натомість похитнемо гори. Наша магія проникне глибоко в земну твердь.
Коли королева вповільнила свого ауґа, до неї під’їхали інші Люті — маги та вельможі — і, примруживши свої іскристі очі, розглядали безкрайні піски. Загін дістався першої лінії чорних валунів, які піднімалися з піску і, спираючись один на одного, утворювали гребінь, що тягнувся аж до далекого гірського ланцюга Хребта дракона.
Уся магія, що залишалася в землі, усі потоки енергії, що століттями живили армії Лютих, коли ті невпинно руйнували континент, були пов’язані між собою. Цей гірський хребет простягнувся аж до Печі, немов оголений нерв. By та її супутники змусять його пульсувати і струснуть усю землю.
