— Одначе, поки я був на острові Фулкор, ішаранці напали й знищили містечко Міррабай, де мешкала моя сім’я. Вони вбили їх усіх. Марека, наші доньки, всі мертві... поки я був там, на рифі.
Королевич втупився у нього, почервонілий від гніву й обурення.
Уто прикрикнув на нього:
— Не длубайтеся з цим арбалетом! Стріляйте! А що, якби на нас напали?
Ошелешений, Мандан підняв арбалет, натягнув спусковий механізм і випустив свій перший болт. Той поцілив у каптан нижче пояса, і якби там була людина, то вона отримала б страшну рану внизу живота. Він натягнув тятиву, зарядив і випустив по черзі ще три болти. Історія Уто посилила влучність Мандана, і всі смертоносні болти влучили куди треба.
— Добре, мій королевичу, — мовив Уто. — Будьте готові зробити те саме, якщо коли-небудь побачите справжнього ішаранця.
Коли процесія нарешті повернулася до Сереполя, Ілуріс глибоко й радісно зітхнула та поглянула у вікно своєї карети.
— Рідне місто — завжди найкрасивіше місце у світі.
— Ви не бачили деяких місць, у яких мені доводилося жити. — Семі їхала в кареті поруч із емпрою, всотуючи найменші дрібниці. Після того, як цю розбишаку помили та видали чистий одяг, Ілуріс запропонувала їй супроводжувати процесію до наступного округу, чим дуже стривожила Яструбину варту, Нерева та жерця Кловуса. Семі не мала ні родини, ні зв’язків, нічого, що тримало б її у Прірарі, й емпра вважала, що дівчина, з її незвичними та глибокими думками, — хороша компанія. Поки вони подорожували разом, допитливість юної дівчини не слабшала ні на мить.
Попереду процесії, що в’їжджала в Сереполь, каптані Вос прокладав шлях крізь натовпи людей, які зібралися подивитися на повернення емпри. Семі визирнула у відчинене вікно з іншого боку карети, захоплена столицею.
— Така велетенська будівля! Це палац?
Ілуріс засміялася.
— Це просто склад, дитино. Палац набагато більший.
Семі скептично глянула на неї, впевнена, що її дражнять.
— Правда?
— Емпра ніколи не стала би брехати.
— Ви навчали мене кращого, а не цього! — Розбишака захихотіла, а потім зацитувала: — Політика, правління, переговори — усе містить відтінки правди. Тільки люди, які моляться божкам у храмах, вірять в абсолютні відповіді на свої питання.
Ці слова зігріли серце Ілуріс.
— Ти слухала, це добре. Я збираюся включити тебе в число своїх радників. Твої міркування часто проникливіші, ніж їхні.
Дівчина відкинулася на спинку сидіння карети, яка їхала, погойдуючись.
— Це тому, що я жила справжнім життям, а не була обранкою долі.
Замість потріпаного лахміття Семі тепер була вбрана у гарну зелену блузу, вишиту золотом та сріблом і прикрашену коштовними кабошонами. Шалики огортали її шию та вкривали коротке каштанове волосся. Вона мала красивий, чистий вигляд і почувалася зовсім незручно.
— У житті обранки долі є багато переваг, — мовила Ілуріс. — Твій розум має свободу відкривати для себе прекрасні речі, якщо тобі не доводиться перейматися виловом щурів або втечею від злодіїв.
— Із цим я не сперечатимуся. — Дівчина махнула шовковим рукавом, смикнула коштовності, прикріплені до тканини. — Але я краще продала б ці дорогоцінні камені, ніж носила їх. Навіщо взагалі красуватися і так гарно виглядати?
Ілуріс усміхнулася.
— Дівчина твого віку має причини бути гарною.
— Ці причини не завжди вагомі.
Поки процесія проїжджала наступні округи, Ілуріс, сидячи в кареті, витратила багато годин на те, щоб викласти своїй новій підопічній історію Ішари, розповісти про жерців і божків кожного округу. Вона описала давній конфлікт зі Співдружністю та розказала про постійні набіги непокірних кланів Гетрренів з диких земель на південь від Тамбурдинського округу.
Усе це було одкровенням для розбишаки, яка виживала на вулицях, не маючи ніякої освіти, хіба що багато років тому якась добра бабуся навчила її літерам та як читати слова і вимовляти імена. Ілуріс звеліла камергеру Нереву допомагати Семі з читанням під час їхньої тривалої мандрівки.
Тепер дівчина спостерігала, як карета котиться повз Серепольські склади, кузні, лісопильні, великі печі, зведені на вулиці гончарів. Каменярі розбивали велетенські мармурові блоки на менші плити. Фермери їхали на запряжених мулами возах, навантажених мішками з зерном, кошиками свіжої зелені та яблук.
Один фермер проскочив повз Яструбину варту і торкнувся карети емпри. Голосно скрикнувши, вартові оголили мечі й оточили його, проте фермер не був убивцею. У вікно карети чоловік простягнув блідо-зелену диню.
— Для вас, Ваша Високосте. Ви ніколи не куштували солодшої! Це моя найкраща.
Ілуріс прийняла диню саме тоді, коли каптані Вос схопив чоловіка за руки, відтягуючи його від карети. Коли Семі побачила диню, її очі засяяли.
— Ці дині дуже смачні й рідкісні — якось я одну поцупила! Їх називають «Вечірня зоря». Він не хотів вас образити.
Погодившись із міркуваннями дівчини, Ілуріс гукнула до своїх відданих вартових:
— Відпустіть його і подякуйте. Але, якщо ця диня така дорога, ми маємо її купити. Дай йому золоту монету, Восе.
Каптані відступив, торкнувшись від несподіванки свого нагрудника.
— Золоту монету, Матір? За
