— Ми навіть не знаємо, куди йдемо.
Лютий не відставав від неї і, як не дивно, зовсім не кульгав, незважаючи на те, що всього лише тиждень тому у нього була зламана нога.
— Так, але я знаю, що це далеко. Я відчуваю їх. Нам сюди. — Він вказав жестом на верхівку хребта. — Можливо, наприкінці наших пошуків ми обоє дізнаємося, хто ми є. — Посміхаючись, він витримав її погляд і простягнув руку, аби торкнутися її. Елліель відчула холодок, наче він використовував магію, чари, що проникали в її шкіру з його пальців.
Раптом він відскочив і почав шалено озиратися, широко відкривши рота.
— Ти відчуваєш це? — Він схопився за груди. — Воно проникає дуже глибоко.
— Тоне! — Елліель схопила його й міцно тримала. — Що таке? Я не відчуваю...
Земля задвигтіла під її ногами, вібрація піднімалася із середини гірського хребта. Коли вершини здригнулися, вона почула гучніший гуркіт, а наступний різкий поштовх збив її з ніг, вона впала на коліна. Тон упав на землю поруч із нею, закляклий.
Вище і нижче вздовж гірського хребта захиталися високі сріблясті сосни, ніби їх зрушила якась буря під землею. Кілька височенних дерев вирвало з корінням, і вони покотилися вниз схилами впереміш із камінням та землею. Це було незрівнянно гірше за будь-який струс, який їй доводилося відчути всередині шахт. Поштовхи повторювалися знову й знову.
Вона обнімала Тона, і його дотик був їй не менш потрібний, ніж йому її. Лютий схопився за неї, його обличчя перекосило від болю.
— Світ розриває себе зсередини!
Камені сипалися з уступу, по якому проходила вузька дорога, а частина гірського схилу сповзла просто за ними. Поштовхи посилилися, і ще одна сосна впала поруч із ними. Елліель глянула вперед, на верхівку хребта, на якій не було дерев. Вона схопила Тона за руку.
— Побігли вгору, хутчіш! Там безпечніше.
Вони бігли, важко дихаючи та спотикаючись, ледь утримуючи рівновагу, а земля під ними ходила ходором немов якась дика тварина. Елліель видерлася на верхівку, де вони принаймні були вище від каміння, що гуркотіло схилами. Озирнувшись на гору Вада, вони з Тоном здригнулися.
Велетенська гора вибухнула. Її симетричну конічну вершину зірвало, натомість з’явилася відкрита рана, з якої вивергався фонтан попелу й диму, піднімаючись високо в небо у формі ковадла, вище, ніж навіть вітри могли дістати.
— Гора... — мовила вона.
Упродовж багатьох днів вона споглядала мляві клуби диму далеко над Скрабблтоном, не надто переймаючись побаченим. Тепер ріка помаранчевого полум’я стікала з найближчого схилу, наче віск зі свічки, і Елліель боялася, що лава поглине містечко. Гора Вада, наче охоплена розлюченим несамовитим кашлем, вихаркнула ще один зростаючий клуб попелу й диму.
— Шахтарі! — закричала вона. — Мої друзі. Якщо вони були в тунелях...
Бліда шкіра Тона ставала ще білішою, поки він пильно вдивлявся у виверження, що й не збиралося припинятися.
— Я знаю, що це означає. Оссус прокидається.
Елліель схопила його за руку.
— Ми маємо повернутися, дізнатися, чи можемо допомогти. Я знаю, що саме так вчинила б Хоробра. Ми не можемо просто втекти.
— Так, — сказав він слабким голосом. — Якщо це дракон, ми маємо піти туди.
Зі стрімчака високо над злиттям рік здавалося, що небо палає. Із заходом сонця мідні й багряні хмари піднімалися над далеким Хребтом дракона, а в повітрі висіла завіса смердючого диму. Стоячи на замковій стіні, Конндур спостерігав, як кольори стають яскравішими, і його охопило відчуття, що щось негаразд. Сірий стовп диму, розростаючись, здіймався над гірським кряжем, нагадуючи грозові хмари.
Королевич Мандан стояв поруч із ним, дивлячись на батька в пошуках відповідей. Молодий чоловік нахмурив чоло.
— Пригадуєш, як десять років тому горіли пагорби, порослі травою? Через дим заходи сонця були точно такими ж. Це пожежа в лісі?
Конн важко ковтнув, відчуваючи смак попелу.
— Якщо це лісова пожежа, то горить половина Остерри. Сталося щось неабияке.
Спочатку він розглядав дим із цікавості, потім занепокоївся, а тепер захід сонця зробив побачене іще більш таємничим. Згодом мандрівники і очевидці прибудуть до Конвери та почнуть розповідати, що сталося. Пригадавши настійні попередження Адана і Колла, в які було важко повірити, він побоювався, що це дивне явище могло бути пов’язане із Лютими та їхньою жахливою магією. Якщо це так, то це буде гірше за будь-який напад ішаранців на узбережжя...
Вбраний у чорне Уто піднявся дерев’яними сходами на кам’яну стіну, щоб приєднатися до конаґа та королевича на високому, зручному для огляду майданчику. Він похмуро дивився в західному напрямку.
— Це поганий знак, Володарю. Я можу вирушити на захід на швидкому коні і дізнатися, що це означає.
— Я завжди можу покластися на тебе, старий друже. Я дам наказ, щоб в конюшні для тебе підготували коня і ти міг виїхати на світанку. Якщо до того часу не отримаємо якихось новин.
Хоробрий поглянув униз і побачив блідо-сіру крупинку, що опустилася на його чорний рукав, виділяючись на ньому, наче сніжинка. Він змахнув її, але впали ще три. Зацікавившись, він узяв одну пальцями і потер.
