Хребет Дракона полностью

— Так, і Люті збираються знищити цілий світ. Принаймні поки що ми можемо бути тут самі, у Нортеррі.

На кухні панувала метушня — готували вечерю. У переповненому людьми приміщенні вже було вельми тепло завдяки пічкам, де пікся хліб, але увійшов молодий Покл, несучи цілий оберемок дров. На ньому був теплий одяг, вовняний светр та додаткова пара шкарпеток, наче він ні за що у світі не хотів більше мерзнути.

— Треба підтримувати вогонь, — буркнув він, підходячи ближче. — Не можна, щоб печі охолонули. — Крізь оберемок дров у руках він побачив Колла. — Королю Колланан, ви повернулися!

— Радий бачити, що ти в теплі й здоровий, юначе, — відказав Колл.

Хлопець почав засипати короля численними запитаннями, проте Колл більше цікавився Тафірою, думки якої теж були поглинуті поверненням чоловіка. Тафіра дала прислузі вказівки, а тоді повела Колла до їхніх покоїв, аби він міг переодягнутися та вмитися.

Він скинув запилюжений плащ на кедрову скриню, що стояла в кутку, а Тафіра налила води з глека в порцелянову миску, змочила ганчірку, викрутила її та почала витирати пил і піт з його обличчя, погладжуючи бороду. Він розв’язав шнурки сорочки і стягнув брудний одяг через голову. Тафіра допомагала йому, а потім відкинула сорочку вбік.

Попервах вона була мовчазною, стриманою, але, перш ніж він устиг запитати, розповіла йому новини.

— Я непокоюся. Два тижні тому Ласіс виїхав з Феллстаффа і подався на північ. Він сказав, що має важливу справу, однак не хотів розповідати, яку саме. Щось пов’язане із Лейк Бакал. — Тафіра промила ганчірку, видушила брудну воду в миску і заходилася обмивати його груди. — Відтоді від нього не було звісток, тож я боюся, що сталося щось жахливе.

Колланан подумки доповнив її розповідь деталями.

— Ласіс часто їздив кудись сам на якийсь час. Іноді він занадто гарячий. Але я б не здивувався, якби він вирішив шпигувати за Лютими... Він, мабуть, вивчає їхні дії, їхній захист. Коли повернеться, він зможе багато чого нам розповісти.

— Два тижні, коханий! Думаєш, він бився з Лютими? Що б він міг зробити проти їхньої армії? — запитала Тафіра. У її голосі чулося сум’яття. — Хоробрі володіють потужною магією завдяки своєму спадку від Лютих, але гордощі іноді засліплюють їх. Можливо, Ласіс був занадто самовпевненим. Його могли схопити або вбити.

Колл відкинувся в ліжку, і Тафіра допомогла йому зняти запилюжені чоботи. Він важко зітхнув, миючи ноги, потім вдягнув тапочки з лосиної шкіри.

— Нам потрібна власна армія, бо я маю намір битися. — Його плечі опустилися під тягарем турбот, але він знову розправив їх, випрямивши спину. — Це найкраще, що ми можемо зробити, і це єдине, що ми можемо зробити, навіть без інших армій Співдружності. Нортерра сильна.

Тафіра погладила його по щоці.

— Ми повинні захищати свій дім.

Відсунувши плащ, він відкрив кедрову скриню і дістав легку вовняну спідню сорочку. Потім надягнув ще світло-блакитний джеркін з вишитим гірським символом Нортерри.

— Якщо нам доводиться захищати свій дім, то вже занадто пізно. Ми повинні врятувати наше королівство, а, можливо, і всю Співдружність. Наша армія повинна бути достатньо сильною.

Перебравшись через гори та мандруючи своїм королівством, він бачив густі ліси, поля і сади, отари овець, невеликі стада великої рогатої худоби. Побачене змусило його замислитися, як люди вижили тут після нищівних воєн Лютих. Вони врятували землю від спустошення, створили власну історію, власну спадщину.

— Ця земля — наша, — промовив він лиховісним тоном. — Люті зруйнували її, виснажили магію — і ми витратили дві тисячі років на зцілення. Чи дозволимо ми, щоб нас просто відкинули геть, бо ми заважаємо якійсь іншій війні? — Він відчув гарячі сльози в очах. — Як це вони зробили в Лейк Бакал? Ми спадкоємці цього континенту і не дозволимо нехтувати собою.

Він відчув, як його серце огортає темрява, коли горе почало повільно проникати всередину. Цілком імовірно, що Ласіс мертвий, як і його донька, її чоловік, його онуки...

— Чи будемо ми достатньо сильними для цього? — запитала Тафіра.

— Ми мусимо.

Кожної ночі своєї подорожі Ґлік мріяла про ска.

Діставшись до місцини на схилах, вище якої дерева вже не росли, вона вирізала гострим кінчиком ножа коло на корі низькорослої сосни і продовжила свій шлях. Йдучи вперед, Ґлік глянула в небо, вдивляючись у синю порожнечу, й відчула тугу в серці. Раніше її улюблений Орі піднявся б у височінь, аби розвідати найкращий маршрут, а потім повернувся б їй на плече. Тепер вона була сама.

Дівчина була сповнена рішучості знайти для себе нового ска десь тут, у цих краях. Деякі утаукські торговці продавали одомашнених ска, які вилупилися з яйця в неволі та виросли серед людей. Проте їй це не підходило. Вона знайде нове яйце, її власне, а не якогось уже навченого вихованця на продаж. Їй потрібно встановити між ними якомога сильніший сердечний зв’язок від самого народження істоти. Місяць без Орі був наче сіра порожнеча. Ґлік ніколи не відчувала справжньої любові до хлопця, проте розуміла, що значить, коли твоє серце розбите. Чому Орі залишив її?