В останні кілька місяців, коли вони були разом, дівчина відчувала, що старіючий ска віддаляється від неї, близької йому людини. Можливо, коли налетіла піщана буря, Орі шукав приводу покинути її, хоча Ґлік і не могла зрозуміти, чому. Якщо її улюблений ска знав, що помирає, вона хотіла б бути поруч, тримати і заспокоювати його до самого кінця.
Проте Орі вирішив інакше, покинувши її. Це рвало її серце на шматки.
Кілька днів тому під час своєї подорожі вона була ошелешена гамором ска, хмарою з крил і луски, що проносилася високо над її головою. Вони немов з’являлися звідусіль, летіли високо, кудись тікали. Попри відстань, дівчина почула голос у голові, як колись з Орі, проте звук відлунював і перекривався тисячами голосів, сповненими страху. Це не було видінням; це було реальним.
Потопаючи у звуках і думках, Ґлік уявила, що пливе й летить із ними. Після того як зграя ска зникла вдалині, дівчина, отямившись, усвідомила, що опинилася на землі серед сухої трави, вдивляючись угору, і її водночас проймає дрож та кидає в піт. У своїй свідомості вона неслася разом із незліченними ска, що летіли на південь, а потім вона знову прокинулася.
Щось жахливе стривожило їх, але ска повернуться. Дівчина намалювала коло довкруж серця. Після побаченого Ґлік точно знала, куди вони полетіли влаштовуватися на ночівлю...
Тепер високо в небі вона побачила цятку, темний силует. До неї приєдналися ще дві цятки, які кружляли та бавилися, танцюючи на вітрі. Вони кликали її, вели за собою. Хоча дикі ска не мали з нею сердечного зв’язку, як Орі, вона все одно їх відчувала. Шлях уперед став таким же чітким і ясним, як діамант.
Вона піднімалася все вище, продираючись крізь низькорослий кущовий дуб та колючі трави, а літаючі фігури опускалися нижче. Сміючись, Ґлік махала в повітрі.
— Я тут! Летіть до мене.
Ска продовжували ковзати в теплих потоках, ширяючи навколо в ідеальному колі. Це знак! Коли вони бавилися і падали, вона побачила спалах червоного й синього оперення, а ще більше — білого. Вони немовби дражнили її.
— Я буду хорошою товаришкою! — обіцяла їм Ґлік. Можливо, вони її перевіряли. — Покажіть мені, де знайти ваші яйця!
Ска полетіли у бік гострих гірських вершин над наступним хребтом, над сірим гранітом і плямами підталого снігу. Скелі були прямовисними, підйом здавався неможливим, але Ґлік не могла перестати посміхатися. Саме тут вона, можливо, знайде яйце, призначене для неї. Вона відчула поклик у своєму серці.
Їй знадобилося ще три дні, аби дістатися до потрібного місця, і щоночі у снах вона чула різкі крики ска і теплу музику зв’язку з ними у своєму серці. У видінні вона побачила Орі, що сидів на викривленій гілці і розмахував кармазиновими крилами, мов старий наставник, який намагається скерувати її правильним шляхом.
Щоб дістатися вершин, де гніздилися ска, їй довелося підніматися голими скелями. У другій половині дня Ґлік укрилася в глибокій ущелині, оскільки злива намочила граніт і підніматися було неможливо. Вона тремтіла і чекала, проте ані разу не пошкодувала про своє рішення. Скоро в неї з’явиться новий ска. Досконалий ска. Її ска. Коли сонячне проміння достатньо висушило скелі, Ґлік продовжила сходження.
Наблизившись до найвищих скель, вона побачила, як над головою, скеровуючи її, літають птахи-рептилїї. Дівчина продовжувала видиратися по скелях. Скривавлені руки боліли, проте Ґлік не могла припинити підйом і не могла поглянути вниз на прямовисний схил. Раптом нога Ґлік зіслизнула, але вона зачепилася за виступ у скелі, тримаючись однією рукою. Вона просто висіла, тремтячи, поки їй не вдалося дістатися до вузького уступу, де вона змогла перепочити. Повітря свистіло в легенях, піт стікав з чола.
Дівчина думала про Орі, думала про свого нового ска. В очах все пливло, однак поклик ставав все сильнішим.
Дівчина побачила, що птахи-рептилїї тепер літали близько, а також помітила щілини та нори в камені, де вони звивали свої гнізда. Ґлік знала, що зможе добитися свого. Сни кликали її сюди. Літаючи колами, ска спостерігали за нею, але не здавалися занепокоєними. Можливо, Орі сказав їм, що вона буде хорошою господинею.
Гнізда ска були прямо перед нею, усередині щілин. Пробираючись розщелиною в граніті, що поступово розширювалася, вона відчула характерний мускусний запах численних ска. Їхні луска та пір’я виділяли олійку, що нагадувала їй про Орі. Як же Ґлік прагнула відчути цей запах знову!
Вона повзла все глибше в ущелину, яка поступово ширшала. Сонячні промені проникали крізь щілину над головою, даючи ледь достатньо світла. Гнізда ска розташовувалися в заглибленнях скелі — сплутані клубки із сухих гілочок і патичків, вирваних лоз та пухкого пір’я шаленого різнобарв’я кольорів. Всередині десятків гнізд лежали строкаті коричневі яйця, кожне з яких ідеально помістилося б у її складених долонях. Ґлік ходила від гнізда до гнізда, копирсаючись у пір’ї та смітті, не зважаючи на розбиті шкаралупи яєць, з яких нещодавно вилупилися ска, і кістки гризунів, якими годували молодняк.
