Щойно Колланан вийшов із кімнати, Тафіра сіла в ліжку. Вона не спала, проте спромоглася лежати нерухомо, її дихання було лише трохи важчим, ніж дотик пір’їни. Вона стримувала ридання заради свого чоловіка, але тепер, коли він вийшов, дозволила сльозам котитися щоками і не витирала їх.
На поличці біля її ліжка стояла глиняна фігурка завбільшки з її руку, статуетка жаби з людськими руками та щитом на плечі — місцевий божок з невеличкого храму в Сарчені. Фігурка мала таку подобу через те, що влітку жаби, кумкаючи після дощів, видавали щось схоже на веселу музику. Селяни Сарчена звели храм на честь жаби-божка, просячи в нього гарних урожаїв та щастя.
Багато ішаранських міст мали схожі невеличкі храми та місцевих божків, слабших за першорядних сутностей у головному храмі кожного округу. Оскільки там не траплялося ніяких надзвичайних подій, а дні проходили тихо й спокійно, селяни не дбали про храм, і жаба-божок ставав слабким, отримуючи мало жертв і молитов.
Через це селище не було готове, коли нападники зі Співдружності прийшли в містечко. Люди в паніці намагалися розбудити свого божка з летаргійного сну, але такий захист вимагав великої кількості крові. А тому вони схопили юну дівчину Тафіру, обравши її через те, що нею було найлегше пожертвувати.
Місцеві принижували Тафіру як позашлюбну доньку заможного фермера. Його коханка, мати дівчини, померла під час пологів, і попри те, що сам фермер визнав доньку та прийняв як рідну, його справжня дружина ображала дівчину, бо та була постійним нагадуванням про невірність чоловіка. Після смерті батька Тафіра залишилася ні з чим. Коли мешканці Сарчена потребували жертви для жертвоприношення в місцевому храмі, її мачуха без жодних вагань добровільно віддала її.
Незважаючи на низьке походження, до Тафіри в селищі ставилися добре, і багато хто був проти такого вибору, проте солдати-грабіжники вже були близько. Знаючи багато історій про кровопролиття, спалення та ґвалтування, влаштовані військами Співдружності, мешканці Сарчена погодилися пожертвувати Тафірою, але нападники прибули раніше, ніж вони встигли це зробити, і божок Сарчена не зміг захистити своїх людей.
Зрештою, єдиним справжнім захисником містечка став сам Колланан, який зміг приборкати своїх оскаженілих від крові солдатів і вберегти більшу частину Сарчена від плюндрування. Проте Тафіра не могла залишатися з людьми, які намагалися її вбити, і Колл урятував дівчину з її власного селища, забравши тремтячу юну жінку з собою.
Ще десятиліття тому Тафіру прийняли в Нортеррі як свою. Колланан дозволив їй зберегти нагадування про її ішаранський спадок, погодившись із тим, що вона досі мала фігурку жаби-божка як символ її минулого життя. Жоден божок не мав сили тут, у старому світі, та й вона все одно не вірила в жабу-божка. Тепер, коли вона дивилася на фігурку, то сприймала її просто як прикрасу — нагадування про те, що фігурка не має ніякої сили, що не може захистити її, або її доньку, або її онуків. Тут, у Нортеррі, ця річ була марною проти крижаних Лютих. Вона ніколи не захистить її і не зможе повернути дорогих її серцю людей.
Тафіра щосили жбурнула глиняну фігурку в стіну з польового каменю навколо каміна, перш ніж змогла опанувати себе. Статуетка жаби розбилася на друзки.
На незайманому, засніженому пустирі за межами кордонів Нортерри палац крижаних Лютих постав як природний наріст із льодовика. Лабіринтові стіни було зведено з блоків криги, замороженої так швидко, що проблиски стародавнього сонячного світла опинилися всередині, як у пастці.
Хуртовина вилася навколо башт, висвистуючи гіпнотичну музику крізь спеціально зроблені отвори та зубці на стінах. Палац був цілим містом, що складалося з особистих покоїв та величезних залів для зібрань. Використовуючи запаси льоду та при потребі відновлюючи льодовик, маги продовжували змінювати форму зовнішніх стін, розширювати та нарощувати їх. Будівлі з криги та каменю виростали по всьому периметру, в міру того як все більше Лютих прокидалося після тривалої сплячки.
Тепер, коли всі благородні крижані Люті прокинулися від закляття сну, їхня раса омолодилася. Королівська каста мала найбільші покої в баштах, а маги зайняли багато оздоблені лабораторії глибоко всередині льоду. Воїни Лютих тренувалися та билися на засніжених полях, мріючи про день, коли знову зустрінуться з реальним ворогом у вирішальній битві. Вони знищать піщаних Лютих і потім розбудять дракона Оссуса. Нарешті Кур повернеться і переробить світ, а вони стануть його обраними.
