Адан нахилився ближче. Грані «сліз матері» відбивали ледь помітні веселки, натякаючи на збережені всередині них образи.
— Це ска зібрали? Ці зображення записувалися їхніми комірцями?
— Протягом багатьох століть, — сказала Шелла. — Якби ти схотів побачити селище Зламане колесо, яке існувало шістсот років тому, у нас воно є. — Вона клацнула язиком. — Хоча не знаю, навіщо воно тобі.
Він поглянув на зеленого птаха-рептилію на плечі дружини.
— Отже, Ксар, ти не єдиний шпигун? Ска спостерігають за всім світом?
Ксар повернув свої грановані очі до короля, ніби пишаючись тим, що зробив.
Пенда сказала:
— Ска бачать те, чого ми побачити не можемо, а Утауки подорожують у місцини, куди більшість людей не заходить. Цей спадок наших племен зберігає весь світ і всю його історію.
— Але часи змінюються, і ми підозрювали про це ще задовго до того, як піщані Люті з’явилися з пилової бурі, — сказав Гейл. — Тому моє серденько переконала мене привести тебе до таємниці Утауків. Звіти, що ми отримали, міста й села, що зникають, родини, які викрадаються зі своїх домівок... — Він розгріб дорогоцінні камені здоровою рукою та, витягши один, тримав його в долоні.
Зображення, що мерехтіло перед ними, показало міста в горах на заході Судерри — Адан упізнав місцевість. Він бачив залишені без догляду сади, гілки яких гнулися від плодів, посівні угіддя, з яких так і не зібрали врожай, овець та корів, які вільно собі блукали.
— Я не бачу людей, — сказав Адан.
— Саме так! — вигукнула Шелла. — Після того, як ска попередили нас про це, ми відрядили торговий караван, щоб з’ясувати, що сталося, але вони не знайшли жодних ознак людей, крім кількох занедбаних будівель, наповнених вітром, пилом і мишами. — Вона поперебирала інші дорогоцінні камені, узяла ще один, а Гейл змусив перші зображення зникнути і поклав діамант на місце.
Праматір показала нову картинку: дерев’яні хатки в глухому сосновому лісі, так само порожні і мовчазні.
— Це був дім Хоробрих, — сказала вона. — Одне з їхніх тренувальних поселень. І знову всі зникли.
Адан поглянув на Пенду, яка була глибоко стурбована.
— Я казала тобі, що мої сни мене непокоїли, Старфолле.
Він роззирнувся навколо в наметі, заваленому книжками, що складали таку величезну скарбницю знань, про яку він і не підозрював, але тепер його більше хвилювало те, що показали ці знання.
Шелла дін Орр схопила його за зап’ястя вузлуватою рукою, вимагаючи уваги.
— Щось відбувається, і Утауки дуже страшаться цього.
Змучена та втомлена після чергового дня в шахті, Елліель відпочивала у загальній кімнаті шинку, потягуючи з кухля місцевий ель, хоч і не відчувала його дії. Хоробрі мали високий рівень стійкості до алкоголю чи наркотиків; кров Лютих допомагала їм мати ясну голову та бути напоготові, навіть коли вони цього не хотіли.
Елліель отримала велику премію за те, що знайшла рубіни з драконової крові, але, оскільки її потреби були вельми скромними, вона попросила Галліса розподілити більшу частину премії серед інших гірників, а також видати по додатковій срібній монеті Апвіну та Кленнеру, які були з нею, коли вона знайшла червону рідину, яка фонтанувала зі скелі. Така щедрість принесла їй вдячність жителів, проте Елліель не намагалася купити їхню дружбу. Хто захоче мати її за подругу, знаючи, що вона зробила?
Вона сиділа сама за невеличким столом, розсіяно вечеряючи. Шовон приніс їй присмачену спеціями ковбасу з баранини та кусень білого сиру на дерев’яній дошці, хоча вона цього не просила. Приємний корчмар і його дружина знайшли час, щоб приглянути за нею.
Хоробра спостерігала, як мешканці міста вчергове зібралися разом. Апвін реготав із друзями, граючи в гру кубиками з каменю. Двоє шахтарів прийшли на родинну вечерю зі своїми дружинами та купою дітей. Діти все витріщалися на Елліель і перешіптувалися, наче вона була якоюсь химерною істотою, проте їхня матір заспокоїла їх та змусила сісти на місце.
Сама вона думала про останні два роки поневірянь. Прокинувшись до нового життя, вона багато подорожувала Остеррою, не слідкуючи, куди йде. Вона достеменно не знала, де вбила дітей, і навіть не намагалася дізнатися.
Попит на Хоробрих був шаленим, навіть на знеславлених. Свого часу вона зв’язала себе зобов’язанням як особистий охоронець і захисник одного честолюбного купця. Вона хотіла почати переписувати свій спадок, робити щось хороше, проте скоро зрозуміла, що купець хотів, аби вона стала викидайлом, щоб викручувала руки, влаштовувала пожежі та вибивала борги всіма можливими способами. Попрацювавши місяць, Елліель відчула, що її невдоволення і сором досягли межі.
Купець відіслав її розібратися з фермером, який завинив йому чверть свого врожаю через прострочення позики. Він дав Елліель вказівки узяти смолоскип і запропонувати бідакові вибір — плати або тобі підпалять обличчя. Іншого вибору в нього не було. Але побачивши нажахане обличчя фермера, його дружину та чотирьох дітей, Елліель розвернулася та пішла геть. Того дня вона розірвала зобов’язання з купцем.
Він знавіснів.
— Хоробрі зобов’язані підкорятися своєму господареві!
