Цікаво, що робить Бекі. Він знає, що вона вдома. Її авто — на під’їзній дорозі. Пірс уникає її. Він скористався нею доволі безсоромно. Його це не надто турбує. Спокусити сусідку було страх як легко. Але його непокоїть, що ще вона могла розповісти детективам, тепер, коли все вийшло назовні. Бекі сказала їм, що вони спали разом. А чи сказала їм також, що, на його думку, Аманда мала роман? І чи скаже? Хотілося б знати.
Він стоїть на кухні, дивлячись крізь розсувні двері у внутрішній дворик.
Вечір теплий, у повітрі витає запах осені. Роберт вирішує взяти пива й ненадовго вийти надвір. Може, вона вийде, а може, ні.
Лінивою ходою Роберт простує вглиб подвір’я. Якщо Бекі зараз спостерігає з вікна, то побачить його тут — у внутрішньому дворику не побачить, якщо тільки сама не вийде на заднє подвір’я.
Він безпомилково чує, як за спиною відчиняються розсувні двері сусіднього будинку, і зупиняється. Знає, що з вулиці їх тут ніхто не побачить, — вони мають те усамітнення, якого потребують. Пірс обертається й дивиться через паркан на дім Бекі. Вона стоїть у дверях, не зводячи з нього очей. Він повільно простує до неї вздовж паркана.
Вигляд у Бекі жахливий. Її зазвичай шовковисте волосся неохайно висить, і на обличчі немає макіяжу. Він дивується, як міг колись спати з нею. За останні кілька тижнів вона наче постаріла.
Стоїть у дверях, випроставши спину, і дивиться на нього. Роберт не може прочитати виразу її обличчя. Можливо, весь цей час він розумів її хибно. На мить вона викликає в нього укол роздратування. Пірс усміхається. А тоді Бекі боязко всміхається у відповідь, у неї на щоках з’являються ямочки, і він згадує, чому недовгий час вважав її привабливою.
— Бекі, — каже він тоном, який — Роберт знає — їй подобається. Чоловічим, але муркотливим, спокусливим.
Вона повільно виходить з дверей і йде до нього, наче він невидимою волосінню притягує її до себе. З Бекі це працює сміховинно просто. І завжди так було.
Роберт вигинає догори кутики губ і поглядає на неї, схиливши голову.
— Ходи сюди, — кличе він, і вона йде. Підходить до паркана, до нього, як колись.
— Бекі, — промовляє він, коли вона близько. їхні обличчя розділяє не більше тридцяти сантиметрів. — Я скучив за тобою.
Вона заплющує очі, наче не хоче на нього дивитися. Чому? Вважає, що він убивця? Роберт бачить, як з кутика її ока котиться сльоза.
— Усе гаразд? — м’яко питає він.
Її очі розплющуються, Бекі хитає головою.
— Ні, — каже вона придушеним голосом.
Він чекає.
— Вони вважають, що ти вбив Аманду, — говорить вона пошепки.
Це зрозуміло. Робертхоче знати, що Бекі сама думає.
— Знаю. Але я її не вбивав, Бекі. Ти це знаєш, так?
— Авжеж! Я знаю, що не вбивав! — Вона схвильована, майже сердита за нього. — Ти на таке не здатен. Я їм казала. — Бекі супиться. — Та не думаю, що вони мені повірили.
— 0, ну, знаєш, це ж копи, — каже він. — Завжди вважають, що це зробив чоловік.
— Вони в курсі про
Від того, як вона промовляє «нас», Роберту хочеться скривитись, але він старанно цього не показує.
— Знаю.
— Мені шкода. Я мусила їм розповісти.
— Усе гаразд. Я теж їм розповів. Усе гаразд, Бекі.
— Я б нічого не казала, але вони вже знали.
— Що?
— Хтось бачив, як я виходила від тебе посеред ночі тими вихідними, коли зникла Аманда.
— Хто? — він гостріше зосереджує увагу на Бекі. Хто стежив за його будинком посеред ночі? Роберт гадав, це Бекі розбовкала поліції про їхній зв’язок.
— Не знаю, детективи мені не кажуть. — Її обличчя в плямах від нещодавніх сліз і в зморшках від тривоги. — Боюся, це вийде назовні. — Її голос тремтить. — Гадаю, у тебе в спальні залишились мої відбитки. У мене брали відбитки в поліції. Не знаю, що сказати чоловікові.
Бекі благально дивиться на нього, наче він здатний владнати цю проблему за неї. Пірс нічим не може допомогти. Він майже не звертає на неї уваги — питає себе, хто бачив, як вона виходила з його дому вночі.
— Що як поліція поговорить з ним? — вона кліпає великими мокрими очима.
«Це твої проблеми», — думає він.
— Бекі, що саме ти сказала детективам?
— Лише те, що ми іноді випивали, говорили через паркан, що спали разом тоді, у серпні, коли Аманди не було, і ще раз у ніч суботи, коли вона зникла. І що ти ніяк не міг зашкодити їй.
Роберт обнадійливо киває.
— Ти говорила їм про мої підозри, що Аманда крутить роман?
— Ні, авжеж, ні. Я не дурна.
— Добре. І не говори. Бо це неправда. Не знаю, чому я це сказав.
— О.
Здається, Бекі спантеличена. Він хоче, щоб вона точно зрозуміла.
— Я ніколи не вважав, що Аманда зустрічається з кимось іншим. До вечора неділі, коли поговорив з Керолайн. Ти ж зрозуміла, так? Запам’ятаєш це? — Може, він навіть трохи лякає її зараз. От і добре.
— Звісно, — каже вона.
Пірс киває, більше не всміхаючись своєю кривою усмішкою.
— Бережи себе, Бекі.