Рейлі усвідомлює, що він у піжамі, а всі інші в кімнаті цілком одягнені. Що ж, він не знав, що тут хтось є. Він прослизає назад на кухню, заспокоєний і присоромлений, доки батьки проводжають гостей до дверей. Чомусь Рейлі впевнений, що випадково натрапив на те, чого знати не мав. Він насипає собі миску вівсянки й чекає.
Чує, як зачиняються парадні двері. Мама й тато повертаються на кухню не одразу. Очевидно обговорюють, що сказати синові.
Нарешті приєднуються до нього, і мама заходиться прибирати. Триває незручна тиша — хвилину всі мовчать, і Рейлі питає себе, чи вони так нічого й не скажуть. До біса це.
— Що це все було? — питає він.
Мати схвильовано дивиться на нього й поглядає на батька.
— Це складно, — зітхає батько, сідаючи за стіл.
Рейлі чекає, напружений усім тілом. Тривога знову хвилею накриває його.
— Ті двоє детективів поліції розслідують убивство Аманди Пірс, — каже батько. — Жінки, що мешкала далі вулицею.
На цьому він зупиняється, ніби не знаючи, що говорити далі.
Рейлі чує, як гупає серце. Він зиркає на батька, потім на матір. Та насторожено мовчить. Він знову переносить увагу на батька. Ніколи раніше не бачив, щоб батько губив слова.
— Навіщо вони говорили з вами? — питає Рейлі. Він не дурний. Хоче знати, що відбувається.
— Це просто процедура, — каже батько. — Вони говорять з багатьма знайомими Аманди Пірс.
— Я гадав, ти її не знав, — завважує Рейлі.
— Я й не знав, не знав по-справжньому. Іноді вона підробляла в офісі, тож я був з нею знайомий, але не близько. Вона ніколи не працювала в моєму відділі.
Рейлі дивиться на обох батьків — відчуває, є ще дещо, чого йому не розповідають.
— Послухай, Рейлі, тобі треба дещо знати, — обережно починає батько.
Раптом хлопець розуміє, що не хоче цього чути. Хоче знову стати дитиною й вибігти з кухні, затуляючи вуха й відмовляючись слухати те, що скаже батько. Але не можна. Він більше не мала дитина. Батько по-чоловічому дивиться на нього через кухонний стіл і промовляє:
— Я бачив, як Аманда дечим займалася де з ким в офісі. Це було непристойно. Я застеріг обох, щоб припинили. Ще дехто бачив, як я сварився через це з Амандою, додав два і два й отримав п’ять. Я розповів детективам правду. Я не мав з нею жодного зв’язку. Між нами не було… стосунків. Я не знаю, хто її вбив. Ми можемо залишити поліції з’ясовувати це. Гаразд? — І додає: — Немає про що турбуватися.
Рейлі дивиться на батька, стурбований тим, що щойно почув. Він цілком упевнений, що батько каже правду. Не може пригадати жодного разу, коли батько збрехав би йому раніше. Хлопець крадькома поглядає на матір, але та дивиться на батька, і на її обличчі великими літерами написана тривога.
Він киває, насупившись.
— Гаразд.
— Не думаю, що це потрібно ще комусь знати, — каже мати, дивлячись просто на нього.
Рейлі киває й палко запевняє:
— Я не збираюся нічого казати.
А тоді повертається нагору, до себе в кімнату.
Проїхавши деякий час у тиші, Вебб обертається до Мун і каже:
— Він вимкнув телефон.
— Саме так, — киває Мун.
— Ми отримаємо історію його дзвінків, — продовжує Вебб, — і закладаюся, що знайдемо дзвінок від його тітки за той день — особливо якщо вона телефонує щодня. Вона мешкає в тому напрямку. Мешкає сама, і в неї погана пам’ять, вона плутається. Що як Шарп, покладаючись на все це (принаймні перед дружиною), поїхав того вечора з дому й зустрів — та вбив — Аманду? Ми не можемо відстежити, де він був, якщо телефон був вимкнений.
— Певно, що так, — погоджується Мун. — Але ми не маємо встановленого факту, що він зустрічався з нею.
— Однак це ймовірно. Бекі Гарріс вважала, що зустрічався.
Мун киває й завважує:
— Його дружина явно занепокоєна. Про що їй так непокоїтись, якщо він просто їздив відвідати тітку?
— Треба викликати Шарпа до відділку, — каже Вебб. — Подивимось, чи вдасться витягнути з нього ще щось.
Коли детективи повертаються до відділку, на них чекають новини.
— Є дещо, — каже молодий офіцер, наближаючись до них. Один з поліціянтів у формі, яких відрядили прочісувати місто й околиці. — Ми знайшли готель, де один з клерків упізнав за світлиною Аманду. Вона періодично приїжджала туди з тим самим чоловіком. А потім ми переглянули записи з камер спостереження.
— І? — питає Вебб, відчуваючи приплив хвилювання.
— Ви маєте це побачити, — говорить офіцер і підводить їх до комп’ютера.
Усі дивляться на екран.
Якість доволі добра. Спочатку Вебб бачить Аманду, яка відкидає волосся через плече. Потім до кадру входить її супутник. Дістає кредитну картку біля стійки, а потім обертається, і камера чітко ловить його обличчя. Ларрі Гарріс.
— Ну-ну, — каже Вебб. Він поглядає на Мун. — Подивимось, чи потрапили вони ще на камеру — ми маємо знати, чи авто Ларрі Гарріса полишало територію готелю.