— Той, хто вбив Аманду Пірс, мав знати, що запасні ключі тримали під каністрою в сараї, і покласти їх туди. Наступного дня Кіт повернувся, знайшов двері замкненими й машинально пішов до сараю по ключі. Але згодом, певно, усвідомив, що єдиними крім нього, хто знав про схованку, були Шарпи. Роберт Пірс про неї не знав.
— Хіба що Пірс бачив, як Ньюелл бере ключі.
Вебб замислюється.
— Якщо Пірс був там, ховався, стежив, то міг бачити, як Ньюелл заходить до сараю, але точно не міг спостерігати, як він дістає з-під каністри ключі. Це в глибині сараю, під стінкою. Пірс міг зробити висновок, що ключі тримають у сараї, але не знав, де саме.
— Ньюелл намагається захистити Пола Шарпа.
Вебб киває.
— Що як Шарп якимось чином дізнався, що вони скористаються хатинкою на тих вихідних? Що як з’явився там після того, як Ньюелл поїхав, знаючи, що там буде Аманда? Він убиває її, прибирає все, скидає її тіло й машину в озеро — і їде додому серед ночі. — Вебб голосно видихає. — Наступного дня Ньюелл приїжджає, знаходить будинок безлюдним і замкненим, а ключі під каністрою.
— Шарп, певно, нервувався, не міг міркувати тверезо, — каже Мун. — Забув, що назавтра приїде Ньюелл і знайде ключі уїхній звичній схованці, — залізний доказ того, що Шарп тут був.
Вебб знову киває.
— Тоді Ньюелл мав нервуватися сам. Він не міг знати, що сталось, але мав усвідомити, що принаймні Шарп там був. Коли ми допитували його, він знав: якщо скаже, що двері були незамкнені, а ключі лежали на стільниці, це означатиме, що Аманду міг убити хто завгодно — від її чоловіка до цілковитого незнайомця.
— Саме так.
— Пірс не знав би, куди покласти ключі, — говорить Вебб.
— Доведеться його відпустити.
— Цікаво, як давно Кіт Ньюелл знав, — розмірковує Мун, — що його найкращий друг — убивця?
У п’ятницю вранці вони знову приходять допитувати Кіта Ньюелла.
— Хочу ще раз спробувати з ним, а потім знову поговоримо з Полом Шарпом, — каже Вебб напарниці.
Ньюелл провів ніч у камері, і це помітно.
— Почнімо, — говорить Вебб, зиркаючи на адвоката підозрюваного.
А тоді дивиться на самого Ньюелла.
— Я схильний вам вірити, — каже він.
Той недовірливо дивиться у відповідь.
— Зрештою, я не думаю, що ви вбили Аманду Пірс.
Ньюелл поглядає на свого адвоката.
— Але гадаю, що ви покриваєте того, хто це зробив.
— Що? Ні. Я нікого не покриваю. Я не знаю, хто її вбив. — Він схвильований, але намагається цього не показувати.
— Гадаю, знаєте.
Ньюелл енергійно хитає головою, дивиться на свого адвоката в пошуку підтримки, а потім обертається до Вебба.
— Я нічого про це не знаю. Я ж вам казав. Я взагалі не думав, що з нею сталася якась біда, доки її не знайшли.
— І що ви тоді думали, Ньюелле? — Вебб нахиляється ближче й пронизує його поглядом.
— Я… я не знаю.
— Певно, вам було дуже незручно, відколи знайшли її тіло. Ви знали, що
Ньюелл не відповідає, але вигляд у нього зацькований.
— Коли в суботу ви під'їхали до хатини, двері були замкнені.
— Ні, не були. Було відчинено, а ключі лежали на кухонній стільниці, — вперто каже Ньюелл. Але на детектива не дивиться — дивиться в стіл.
— Хочете щось заявити? — питає адвокат. — Бо це ми вже обговорювали, і він дуже чітко відповів вам, що двері були незамкнені.
Вебб міряє адвоката важким поглядом.
— А ще він обмовився й сказав, що вони були замкнені й він мусив узяти ключі. І ми гадаємо, що він узяв ключі зі звичної схованки. У тій хаті було жорстоко вбито Аманду Пірс. І той, хто
Детектив бачить, що обличчя чоловіка посіріло.
— Я… я не знаю.
— Ви не знаєте. Що ж, подивимось. Пол Шарп розповів вам про неї, тож він точно знав, чи не так?
Кіт Ньюелл дивиться на свого адвоката, а тоді знов обертається до Вебба.
— Хто ще? — наполягає Вебб.
Олівія сахається, коли йде відчинити двері й бачить на порозі похмурих детективів Вебба і Мун. Чого їм тепер треба? Коли це припиниться? Бажають, щоб вони допомогли їм забити останній цвях у труну Кіта Ньюелла? Вона хоче покінчити з цим — хоче, щоб усе скінчилося.
— Доброго ранку, — суто діловим тоном вітається Вебб. — Ваш чоловік удома?
— Так, — каже вона, машинально відчиняючи двері ширше. Озирається, коли чує, як ззаду підходить Пол.
— Чого ви хочете? — стримано питає Пол.
— Ми маємо ще кілька запитань, — говорить Вебб.
— Я вже відповів на всі ваші запитання, — протестує Пол.
Але вигляд у нього стурбований, Олівія це бачить. Він теж не хоче говорити з ними про Кіта.
— Ми хотіли б, щоб ви приїхали до відділку.
— Навіщо? Хіба ви не можете спитати мене тут?
— Ні. Ми хочемо ще раз записати допит.
— А якщо я відмовлюся?
— Тоді, боюся, нам доведеться вас заарештувати, — не змигнувши оком каже Вебб.
Олівія раптом лякається. Навіщо вони повернулися по її чоловіка? Що змінилося?
На сходах з’являється Рейлі.
— Що відбувається?
Олівія з тривогою дивиться на свого сина, не в змозі дібрати слів, щоб розповісти йому.
— Ми хотіли б, щоб ви теж під’їхали, місіс Шарп, — говорить Вебб. — До вас ми теж маємо кілька запитань.