Всі ці анахронічні, вже в сповитку безглузді органи, ввесь цей мотлох у кожному поколінні заново будує демон Максвелла, володар атомів — код. І в будь-якій системі воістину чудовою буває кожна інтродукція — ембріогенез — цей направлений вибух, в якому кожен ген, наче музичний тон, розряджає в молекулярних акордах свою творчу потужність, і воістину така майстерність могла б ліпше служити справі! Та коли з цієї розбурханої заплідненням партитури атомів виникає незаперечне багатство, яке породжує злидні, то такий розвиток, ідучи пишною ходою, тим безглуздіший, чим ближче до кінця! І те, що було геніально написано, деградує в зрілому організмі, який ви назвали вищим і який є зліпленими нашвидкуруч поєднанням процесів, пов’язаних ненадійним гордійовим вузлом. Тут, у цьому організмі, в кожній його клітинці — аби лиш узятій окремо! — з передвічною точністю розвивається давній спадок, зберігається атомний лад, тут навіть іще кожна біологічна тканина, якщо тільки розглядати її окремо, майже досконала. Але який же мотлох технічного непотребу робиться з цих зчеплених елементів, які підтримують і обтяжують один одного, оскільки складність — заразом і опора, і баласт; і союз обертається у ворожнечу, і ці системи хитаються й розпадаються внаслідок аритмічного псування та отруєння; і складність, що зветься поступом, розвалюється, переможена сама собою. Тільки собою, і нічим більше!
За вашими мірами, тут мимоволі постає образ трагедії — немовби Еволюція, штурмуючи дедалі важливіші й тому дедалі важчі задачі, в кожній із них здавалася, падала і вмирала в образі того, що вона створила. Чим сміливіші були наміри і плани, тим глибше падіння і, мабуть, вам уже спадає на думку невблаганна Немезіда, Мойра — і я мушу визволити вас з-під влади цього глупства.
Воістину кожен ембріогенний розмах, атомний злет порядку переходить у колапс, але це не Космос так постановив, не він дав матерії таку долю. Пояснення цьому тривіальне, а не піднесене, бо потенціальна досконалість майстерності існує заради нехлюйства, і тому кінець занапащує діло.
Мільярди руїн за мільйони століть — і дарма, що були вдосконалення й тяжкі іспити, які приймало навколишнє середовище, чимраз новіші спроби і природний добір, — і ви не бачите причини? Я чесно намагався виправдати вашу сліпоту, але невже ви й справді не розумієте, наскільки будівничий досконаліший від будованого і як воно марнує всю свою силу? Це однаково, якби з допомогою геніальної техніки і швидких, мов блискавка, комп’ютерів зводилися будівлі, котрі б хилилися зразу ж після того, як тільки приберуть риштовання. Халупи, та й годі! Це так, якби з інтегральних схем конструювати тамтами, більйони мікроелементів склеювати в палиці, із світловодів плести канати — невже ви не бачите, як у кожному дюймі тіла високий порядок переходить у низький, як там над неперевершеною мікроархітектонікою глумиться простацька і груба макроархітектоніка? Причина? Але ви її знаєте: ПЕРЕДАВАЧ ІСНУЄ НА ТЕ, АБИ ЙШЛА ПЕРЕДАЧА.
Відповідь міститься в цих словах, але ви ще не дійшли до їхнього глибинного змісту. Що б не було організмом, воно має служити передачі коду, і тільки! Саме тому на цьому завданні виключно зосереджуються природний добір і селекція — їм діла нема до якогось «поступу». Я вдався до поганого образу, організми — це не будівлі, а лише будівельне риштування, отже, будь-яка тимчасовість — це властивий їм стан, оскільки більшого й не треба. Передай код далі, і житимеш хвилину. Як це сталося? Чому старт був такий блискучий? Тільки однісінького разу на світанку життя — Еволюція стояла перед вимогами, які були сумірні з її найвищими можливостями. Вона мала подолати ці гігантські труднощі й розв’язати задачу до кінця — або ж визнати свою поразку. Бо на мертвій Землі висмоктування життя із зірки і квантовий обмін речовин були доконечно необхідні. І річ не в тім, що енергія зірки — променева енергія— найважче засвоюється колоїдним розчином. Усе або нічого; тоді не було нічого іншого, на чому можна було б пастися! Запасу органічних сполук, які сплелися в життя, вистачило якраз на це й тільки на це — зірка зразу ж стала другорядним завданням. А далі єдиним захистом від нападів хаосу, ниткою, натягнутою над прірвою ентропії, міг бути тільки надійний передавач порядку — тому з’явився код. Завдяки чуду? Де там! Завдяки мудрості Природи? Але це така ж мудрість, як і та, про яку я вже казав, коли велика зграя щурів потрапляє в лабіринт. І, хоч який би він був заплутаний, якийсь щур неодмінно досягне виходу; саме так біогенез дійшов до коду — за законом великих чисел, згідно з ергодичною гіпотезою. Виходить, сліпа доля? І це ні, бо ж виник не одноразовий, замкнений у собі рецепт, а зародок мови.
