Проте відстань між складанням організму у щось ціле і його випробуванням на практиці ставала тим більша, чим довші були кодові фрази і чим дужче вони обростали купами м’яса. З мікросвіту колиски чимраз складнішими будівлями вони переходили в макросвіт, надаючи тому м’ясові абиякої техніки, все, що траплялося під руку, бо Природа вже допускала — у великому масштабі — це белькотання, бо природний добір не був уже контролером атомної точності і квантової єдності процесів. Таким чином, у глибину тваринного царства ввійшла зараза еклектизму, оскільки тут годилось усе, що передавало код далі. І внаслідок накопичення помилок виникли види.
А водночас — унаслідок спливання початкової досконалості… Бо артикуляція самозаглиблювалася, і підготовча фаза, фаза плоду, зростала за рахунок точності організму; і так просторікувала ця мова в плутанині, в порочному колі: чим триваліший ембріогенез, тим він складніший, а чим складніший, тим більше йому треба сторожів, а отже, кодова нитка знову довшає. А чим довша ця нитка, тим більше в ній сталося необоротних змін.
Ви самі можете переконатись у тому, що я вам розповів: змоделюйте процес виникнення і занепаду творчої мови і коли підсумуєте, вам, мов баланс, відкриється мільярдний крах еволюційних змагань. Звичайно, інакше й не могло бути, але я не брав на себе роль захисника і не збираюсь посилатися на пом’якшувальні обставини. Одначе ви повинні врахувати, що це не те, що трапляється у вас, це не крах і не занепад у вашому розумінні. Я вже й раніше казав, що продемонструю недбальство, яке для вас ще досі лишається недосяжною майстерністю, але ж я зміряв Еволюцію її власними мірами.
А хіба ж не вона створила Розум? Хіба його виникнення не суперечить від’ємному градієнтові? Хіба він, щоправда пізно, не здолав цього градієнту?
Аж ніяк, бо виник він у безвихідній ситуації — для неволі. Еволюція стала загальним коректором своїх помилок, а тому й першим винахідником намісників, сатрапів, слідства, тиранії, інспекції, поліційного нагляду — одне слово, всієї цієї державної діяльності, для якої й було створено мозок. Це не метафора. То, виходить, Розум — це геніальний винахід? Я б радше назвав це лукавою хитрістю колоніста-експлуататора, в якого дистанційне управління колоніями тканин та організмами розвалювалося, перетворюючись на анархію. Геніальний винахід? Так, якщо цей винахід — намісник влади, котрий у такий спосіб ретельно маскується від підданих. Багатоклітинний організм надто б уже сильно роздавсь і розперезався б до краю, якби не з’явився наглядач, який
Еволюція — це ліниве белькотіння, яке вперто тримається плагіату, аж поки вскочить у халепу. І лише коли її притисне сувора необхідність, вона стає трохи геніальніша, але рівно настільки, скільки треба, щоб розв’язати задачу, і ні на волосину більше. І ось тоді, виникаючи в пошуках молекул, вона вдаватиметься до їхніх найможливіших комбінацій — і саме так вона створила намісника тканин, коли їхня узгодженість, керована кодовим паролем, вже ослабла. Проте він був лише делегатом, приводним пасом, рахівником, арбітром, конвоїром, слідчим — і минули мільйони віків, перш ніж він покинув ці служби. Адже він з’явився в середині самих тіл, як лінза, котра фокусує всю їхню складність, оскільки те, що зачало тіла, не могло вже тримати їх укупі. Тому він — сумлінний наглядач — узявся за свої держави-колонії, в усі тканини заслав своїх інформаторів і був настільки корисний, що завдяки йому код міг плести своє й далі, перетворюючи складність, яка здобула підтримку, на силу, а мозок допомагав і притакував кодові, примушуючи тіла далі передавати код. Коли вже він виявився таким послужливим повірником Еволюції, то їй тільки того й треба було, — і вона знай прямувала собі далі!
