Це означає, що коли молекули склеювалися одна з одною, виникли такі сполуки, які називаються реченнями, тобто вони належать безкінечному просторові комбінаторних шляхів, і цей простір — як чиста потенція, як віртуальність, як артикуляційна база, як система правил відмінювання і дієвідмінювання — їхнє володіння. Не менше, але й не більше, — це лише безліч шансів, а не система автоматичних реалізацій. Бо й тією мовою, якою ви розмовляєте, можна висловити як мудрість, так і дурницю, можна відобразити світ, а можна тільки плутані думки промовця, адже й бурмотіння може бути надто складним!
Отже, тоді — я повертаюсь до цього — з огляду на безліч вихідних задач, виникли дві незліченні групи їхніх розв’язань. Одначе то була вимушена, а тому лише хвилинна геніальність! Надалі її було змарновано.
Складність вищих організмів… як же ви її шануєте! І справді, хромосоми плазуна чи ссавця, розтягнуті в нитку, в тисячу разів довші за таку ж хромосомну нитку амеби, найпростішого, водорості. Але чим, власне, обернулися такі надлишки, накопичені протягом епох? Подвійною ускладненістю — ембріогенезу, а також його наслідків. Та насамперед ембріогенезу, бо розвиток плоду є такою ж цілеспрямованою траєкторією у
Складність вищих організмів — це не успіх, не тріумф, а пастка, бо вона втягує їх у марну метушню з дріб’язковими проблемами і водночас відрізає шлях до високих можливостей, як-от, скажімо, використання у великому масштабі квантових ефектів, або залучення фотонів для підтримки гармонії організму, — всього й не перелічиш. Але еволюція опустилась, перейшовши від ускладнення лише до подальшого зростання цього ускладнення. Повороту назад не було, бо що більше жалюгідних хитрощів, то більше рівнів утручання, а отже, й перешкод, а звідси й нових ускладнень дальшого порядку.
Еволюція рятується тільки втечею вперед — у банальну мінливість, а позірне багатство форм, — позірне, бо це лише купа плагіатів і компромісів. Життю вона ускладнює життя, заводячи всякі зручні нововведення й створюючи тривіальні дилеми. Від’ємний градієнт не відкидає ні вдосконалень, ні своєрідної еквілібристики дій, він лише визначає, що м’яз гірший за водорость, а серце гірше за м’яз. Наявність цього градієнта означає, що елементарні життєві задачі годі розв’язати набагато ліпше, ніж це вже зробила Еволюція. Але задачі вищих порядків вона обійшла, і нічого більше.
Чи це означає, що землі просто не пощастило? Що це осібна фатальність, виняток з ліпших правил? Аж ніяк. Мова Еволюції — як і кожна мова! — досконала в потенціях, але ж вона була сліпа. Вона подолала свою першу, гігантську, перешкоду і з тієї висоти почала верзти дурниці, занепадаючи, забуваючи про метафори, бо чи відповідала гіршому рівню своїх діянь. Чому ж так сталося? Ця мова діє артикуляціями, які складаються на молекулярному дні матерії, тобто працює вона знизу вгору, тому її фрази є лише пропозиціями успіху. Збільшившись до розмірів тіл, ці пропозиції вже як види організмів вступають в океан, а звідти — на суходіл. Сама ж Природа зберігає нейтральність, адже вона — фільтр, який пропустить будь-яку форму організмів, здатну передати код далі. А чи зроблять це краплі чи гори м’яса, її це не обходить. Саме через те на цій осі — розмірів тіла — і виник від’ємний градієнт. Природа не прагне до якогось там поступу й тому пропускає код незалежно від того, звідки він брав енергію — від зірки чи гною. Зірка і гній — ясна річ, що тут ідеться не про естетичність джерел, а про відмінність між вищою енергією, яка має універсальні можливості перетворення, і нижчою енергією, яка вже починає переходити в тепловий хаос. Таж не естетика причина світла, яким я мислю, — ви ж, власне, були змушені вернутися до зірки.
Але звідки геніальність там, на самому дні, де виникло життя? Канон фізики, а не канон трагедії пояснює і це. Поки організми жили там, де їх вимовила Еволюція, і були мінімальні, тобто настільки малі, що їхні внутрішні органи являли собою окремі велетенські молекули, доти вони дотримувались високої технології — квантової, атомної, оскільки ЖОДНОЇ ІНШОЇ не могло ТАМ бути! Брак альтернативи змусив Природу до такої геніальності: адже у фотосинтезі кожен окремий квант повинен,
