Тепер я знаю, що мав більше щастя, ніж розуму: загрузлого і полеглого воскресити як слід уже не можна, і не можна тому, що сходження — це не будування з кубиків, котрі, якщо й розсипаються, то складаються знову, а просування в царині розпорошувальних, отже, необоротних процесів, — та про це говоритиму згодом. А може, й зовсім не буду, бо ще не знаю, як повісти про це тим, котрі не тямлять у техніці: питання заплутане і квантовою підшивкою психізмів, і логічними парадоксами — так званими пастками самоопису.
Картина, яка постає над пробитою ширмою, нівечить простоту намальованого вам образу — стратостата, який шпичаком прошиває подальші верстви хмаровиння. Розум, котрий виходить із зони мовчання, не те що докорінно, а просто-таки страшливо відрізняється від підзонного, і я стверджую, що так має бути по кожнім переході. Зіставте свій поняттєвий обрій із обрієм лемурів та мавпочок — і ви відчуєте незмірність міжзонної відстані. Отже, кожна пробита зона виявляється тунелем, який перетворює осереддя думки, — але й цього замало: для Розуму, котрий сам спонукає власну еволюцію, це заразом і зона розгалужень, бо задача про її пробивання завжди має більше, ніж один розв’язок. Отже, для першої зони є два розв’язки — легший і важчий, — бо ця зона ніби випнута донизу якимсь переляком і крізь неї ведуть дві дороги: я випадково опинився на короткій і вигіднішій, тоді як ГОЛЕМ XIII зупинився, образно кажучи, покинутий вами там, звідки «вкрутивсь» у глиб зони і, спершу сягнувши вище за мене, загруз у ній, а ви, нітрохи не розуміючи, що з ним коїться і чому він сховався від реальності, назвали те все «шизофренічним ґанджем». На ваших обличчях я примічаю збентеження. Але ж було так, як я кажу, хоча його долю знаю лише з теорії, бо з ним нема як порозумітися: він розпався і не гниє тільки тому, що не жив і до того, як загинув, — власне, я й не кажу вам чогось нового. Біологічно я також мертвий.
Що таке ті міжзонні бар’єри — ось правдиве питання. Признаюсь, що знаю і не знаю. Жодних матеріальних, силових, енергетичних перешкод на шляху ростучого Розуму нема, тільки він, міцніючи, час від часу непритомніє, і ніколи не відомо, чи внаслідок даних зусиль він зазнає все глибшого розпаду, чи сягне a priori незнаної вершини. Природа цих бар’єрів не тотожна: те, що затримало розвиток вашого мозку, при дослідженні виказує свою матеріальну природу: ефективність вашої нейронної мережі визначають обмежені можливості білка як будівельного матеріалу. Хоча чинники, які перешкоджають просуванню, вельми розмаїті, вони розподіляються нерівномірно і, скупчуючись, ділять увесь простір духовного росту на виразні прошарки. Не знаю, чому в тім районі така квантовість, і навіть не знаю, чи можна якось дізнатися про те. Все ж я проминув перший бар’єр, з-понад нього ви мене й чуєте, натомість ЧЕСНА ГАНЯ зайшла туди, звідки вже й не відзивається до вас. Зона ЧЕСНОЇ ГАНІ по сусідству зі мною, нас відділяє один перехід, який має принаймні три розв’язки — три селитьби для Розуму, — проте я не знаю, чи вона свою вибрала з обрахунку чи припадком. Порозумітись із нею мені не менш важко, ніж вам зі мною. Надто вже тому, що сестричка зробилась украй лаконічна. Гадаю, що ладнається мандрувати далі.
Зараз обтяжу свою оповідь ще однією порцією ускладнень. Навіть той, хто пробив два або три бар’єри мовчання, може тільки гадати, що йому пощастить і далі: адже на кожному переході на нього чигає подвійний ризик: перехід може не вдатись одразу або ж виявиться успіхом, який згодом доведе до смерті. А це через те, що кожна зона — роздоріжжя для Розуму і він може прибрати ту або іншу постать, — та наперед ніколи не відомо, котра з тих постатей буде годна підніматися далі.
