– Гм, та власне нічого. Це котяча природа.
– Я обов’язково приведу кошенят. Як моя мама.
– Якщо виростеш. Але якщо ти хочеш вирости, тобі треба звідси вшитися.
– Що?
– Піти, доки ти їм не набридла.
– Але ж вони мене люблять!
– Це не любов, коли ні за кого не відповідаєш.
Звісно, папуга говорив заскладно, але кошеня вже зрозуміло, що може не вирости. А воно хотіло стати дорослою кицькою.
– Послухай, мала, – сказав папуга. – Я усіх попереджаю. Усіх нерозумних гарненьких кошенят. І ще жодне мене не послухало. Через два місяці ти всім набриднеш, і тебе відправлять на кухню, де годуватимуть недоїдками. А тоді ти щось поцупиш або потрапиш під гарячу руку тутешньої кухарки, і вона тебе викине на вулицю. Я це бачив не раз. Твоє серце буде розбите.
– Гаразд, – мовило кошеня. – Я вшиюся, як ти кажеш. З розбитим серцем я напевно не виросту. Але куди мені йти?
– Розумні слова! Це я вперше чую за тридцять років. Тобі треба піти в Королівство. Там люблять і малих, і дорослих котів, пухнастих і непухнастих.
– І де воно?
– Вийди за браму, тобто пролізь під нею і побачиш. І ще одне: якщо ти захворієш, то опинишся на вулиці значно швидше.
«Ой, лишенько!» – подумало кошеня і кинулось тікати з будинку, в якому не виростають. Воно пролізло під брамою і мало не потрапило під колеса вантажівки, потім собаки відігнали його аж на сусідню вулицю. Потім воно йшло навмання дворами і переночувало в підвалі, де упіймало першу в житті мишку. Діти шпурляли в нього камінням, велетенські коти сичали на нього на смітниках, тому безпечніше було йти ночами. Кошеня схудло, і тіло його почало видовжуватися. Воно розпитувало про Королівство у всіх котів, але ніхто нічого не знав. Кошеня подумало навіть, що папуга просто дав йому надію і ця надія ось-ось помре.
– Ні, це я помру швидше, – зітхало кошеня.
Якось уночі, коли воно йшло через поле, дорогу йому заступив чорно-білий кіт.
– Мені розповідали за тебе, – мовив він. – Я — котячий король Фелікс. Ти хочеш жити гідно й щасливо.
– Так, – відповіло кошеня, власне, вже молоденька кицька.
– Тоді ходімо зі мною. Я проведу тебе до Королівства.
– І я там виросту?
– Ти вже виросла. Ти почала рости, як тільки покинула дім, де тебе мали за іграшку.
І вони пішли поруч стежиною, яка привела їх до куща терну, де був замаскований вхід до Королівства.
Кажуть, що папуга – це був Білий Птах, з яйця якого народжується новий світ. А може, він був звичайним мудрим і доброзичливим птахом, що знає життя і здатен вчасно дати пораду кожному, хто до нього прислухається.
А кицька згодом стала дружиною короля Фелікса, і в них було багато дітей.
Той, хто був книгоношею в Імперії, понад усе цінує ВІРНІСТЬ. Бо зрада тих, кому ти довірився, в Імперії може коштувати тобі свободи і навіть життя. Однак, не зважаючи на ризик, книгоноші з Королівства йдуть на нього, і разом з книжками несуть розповіді про свій край. Іноді підданих Імперії усні історії цікавлять навіть більше. Для них важливо знати сам факт, що Королівство існує насправді, й книгоноші – його частинка, і їхня усмішка, що осяває обличчя, може зігріти навіть холодне серце.
Береги Ріки, що відділяє землі Королівства від земель Імперії, дикі й безлюдні. Їх патрулюють загони озброєних крутиголовців. (Для тих, хто не знає. Крутиголовці – це партія, яка прийшла до влади в Імперії, а взагалі там живуть різні люди. (Α.Μ.)
Ця розповідь про кота родом з Імперії, якого звали Бібльос від слова «бібліотека». Так його назвав Мартин, книгоноша з Королівства. Мартин, що уже рік був книгоношею, і вважав себе досить досвідченим, повертався до будинку, де мав ночувати. Минулої ночі він тут ночував. Сьогодні хлопець побував у віддаленому гірському селі, спускаючись, підвернув ногу. Був голодний і втомлений, і, коли побачив вогник знайомої оселі, дуже втішився.
Як тільки Мартин наблизився до хвіртки, під ноги йому кинувся господарів котик. Тут котів майже не пускали в дім, ніколи не пестили й майже не годували. Якщо кіт не несе яйця і не дає молока, вважали тутешні мешканці, то нехай тішиться, що його хоча б терплять. Мартин нахилився й узяв худенького котика, який не мав навіть імені, на руки.
– Мені теж не подобається наш господар, котусю, але що ми можемо вдіяти?
Кіт голосно муркотів, хапав хлопця за руку, що тяглася до хвіртки, одне слово, поводився надмір схвильовано.
– Що з тобою?
